Біографія Герцена
Герцен Олександр Іванович (1812-1870) – російський філософ, письменник і публіцист, педагог. Будучи прихильником вкрай лівих політичних поглядів, відкрито критикував монархічний устрій Росії, виступав проти кріпосного права. Став одним із найяскравіших символів революційної боротьби кінця ХІХ століття. Коротка біографія Герцена Олександра Івановича дозволить краще зрозуміти особистість російського філософа, дізнатися цікаві факти з життя і творчості.
Ранні роки
Олександр Іванович народився 25 березня (6 квітня) 1812 року, у Москві. Його батьком був багатий російський поміщик І. А. Яковлєв та дочка дрібного німецького чиновника Генрієтта-Вільгельміна-Луїза Гааг. Оскільки на момент народження первістка батьки майбутнього філософа не були в офіційному шлюбі, хлопчик отримав прізвище Герцен, утворене від німецького слова Herz, «серце».
І. А. Яковлєв визнав сина, поселив у своєму маєтку і дав гідну на той час домашню освіту. Він досконало опанував англійською та німецькою мовами, із задоволенням читав твори Гете, Шіллера, Пушкіна, які мали великий вплив на становлення його особистості.
У підлітковому віці Олександр познайомився і потоваришував із майбутнім поетом та публіцистом Миколою Огарьовим. Після звістки про повстання декабристів 1825 року хлопчики урочисто поклялися один одному служити на благо батьківщини.
У жовтні 1829 Олександр Герцен був зарахований студентом на фізико-математичний факультет Московського університету. Там же почав навчатися і його вірний товариш Микола Огарьов. Незабаром довкола друзів склався гурток однодумців, які щиро захоплювалися французькою революцією, демократією, ідеями утопічного соціалізму Сен-Симона.
Посилання
Одного разу Герцен брав участь у студентському бунті проти грубого та недалекого викладача, внаслідок якого його було відраховано з університету. Призвідники безладдя опинилися під наглядом у поліції.
Після закінчення університету в 1834 Герцен був заарештований за те, що з товаришами співав «бунтарські» пісні. 9-місячне слідство завершилося посиланням Герцена на Вятку.
Повернутись додому раніше терміну молодій людині допоміг випадок: у 1837 році він організував екскурсію для майбутнього імператора Олександра II, який проїздом опинився у В’ятці. Герцен справив приємне враження на спадкоємця російського престолу, і завдяки клопотання Василя Жуковського через два роки він зміг повернутися до Москви.
Еміграція
Деякий час Герцен служив у Міністерстві внутрішніх справ. Після смерті батька в 1847 він отримав велику спадщину і назавжди залишив Росію. За кордоном йому довелося стати свідком поразки французької революції 1848–1849 років. Розчарувавшись у революційному потенціалі Заходу, Герцен взявся за створення «теорії російського соціалізму», заклавши цим фундамент народництва.
Переживши особисту трагедію — смерть матері, дружини і сина, в 1853 Герцен заснував у Лондоні Вільну російську друкарню, яка випускала до друку критичні статті, книги і брошури про життя в Росії. 1855 року Олександр Іванович почав видавати альманах «Полярна зірка», а через два роки — газету «Колокол». Якщо коротко, найважливіше, що зробив Герцен у цей період, — суттєво вплинув своєю діяльністю на формування еміграційного суспільства.
Літературна діяльність Герцена розпочалася ще 1830-ті роки, коли він вперше опублікував статтю під псевдонімом Іскандер. Далі їм були написані твори «З записок доктора Крупова», «Хто винен?», «Сорока-злодійка», «Москва та Петербург», «Новгород та Володимир». Найважливішою роботою у творчій біографії Герцена стала мемуарна хроніка «Колишнє і думи», в якій філософ пояснює, що всі реформатори глибоко помиляються, вважаючи насильство вірним шляхом розвитку суспільства.
Помер Олександр Іванович Герцен 9 (21) січня 1870 року у Парижі. Причиною смерті стала пневмонія.