Біографія Герберта Спенсера
Герберт Спенсер – найвідоміший філософ вікторіанської епохи, який заслужив на визнання своїми характерними політичними поглядами.
Дитинство та ранні роки
Герберт Спенсер народився 27 квітня 1820 р. в англійському місті Дербі. Його батько, Вільям Джордж Спенсер, був віруючим, який повстав проти офіційних релігійних догм і перейшов із методистської церкви в суспільство квакерів. Він очолював школу, яка проповідувала прогресивні методи навчання Йоганна Генріха Песталоцці. Він також був секретарем Філософської школи Дербі. Батько навчав сина емпіризму, інші представники Філософської школи познайомили хлопчика з додарвиновскими поглядами на теорію еволюції. Дядько Герберта, Реверенд Томас Спенсер, дав хлопчику необхідну освіту, навчивши його математики, фізики та латині. Він же прищепив племіннику фізіократичні та антидержавні погляди.
Філософська діяльність
Не знайшовши собі застосування у галузі інтелектуальних знань та професійних спеціальностей, Герберт працює інженером шляхів сполучення на залізниці. Але в цей час він видає провінційні журнали, нонконформістські за поглядами на релігію і радикальні у своїх політичних ідеях. З 1848 по 1853 Спенсер є помічником редактора фізіократичного журналу “The Economist”. Водночас, він пише свою першу роботу, «Соціальна статистика» (1851). Видавець, який взявся за публікацію книги, Джон Чапман, представляє Спенсера провідним прогресивним умам свого часу – Джону Стюарту Міллу, Гарієтте Мартіно, Джорджу Генрі Льюїсу та Мері Енн Еванс. Саме тоді Спенсер знайомиться з біологом Томасом Генрі Хакслі, із якими надалі пов’яже близька дружба. За допомогою Льюїса та Еванс Спенсер знайомиться із «Системою логіки» Джона Стюарта Мілла та позитивізмом Огюста Конта. Все це ляже в основу його другої книги, «Принципи психології» (1855 р.). До вивчення психології його наводить справжнє прагнення встановлення єдності природного права. Як і більшість мислителів того часу, Спенсер був буквально одержимий ідеєю доказу, що будь-яке явище у Всесвіті, включаючи загальнолюдську культуру, можна пояснити законами універсального характеру. Це переконання йшло врозріз із сучасними йому богословськими уявленнями, які говорили, що ряд елементів створення, як, наприклад, душа людини знаходиться за межами наукових досліджень. У 1858 р. у Спенсера починають формуватися погляди, які призведуть до написання “Системи синтетичної філософії”, метою якої є демонстрація застосування принципів еволюції в біології, психології, соціології та етиці. Цій роботі, яка складатиметься з десяти томів, Спенсер присвятить майже все своє життя.
Пізні роки
До 1870-го р.р. Спенсер стає найпопулярнішим філософом свого часу. Його роботи набувають широкої популярності, приносячи автору чималий прибуток від продажів. На цей дохід, а також на гонорари за свою постійну працю на терені вікторіанської журналістики, він і живе. Статті, написані ним для вікторіанських журналів, пізніше буде об’єднано в збори «Есе». Роботи його будуть перекладені німецькою, італійською, іспанською, французькою, російською, японською, китайською мовами, а також багатьма іншими мовами світу. У станах Європи та Північної Америки Спенсер отримує численні почесті та нагороди. Він стає членом “Athenaeum” – привілейованого клубу джентльменів у Лондоні, відкритого лише найвидатніших митців і науки. Спенсер також входить до лав престижного клубу “X” – суспільства, заснованого Т. Р. Хакслі, у якому мали честь перебувати лише дев’ять осіб, найвпливовіших мислителів вікторіанської епохи. Зустрічі товариства проходили щомісяця. Серед них, крім Спенсера та Хакслі, були також філософ-фізик Джон Тіндал і кузен Дарвіна, банкір та біолог сер Джон Лаббок. Гостями клубу “X” були сам Чарльз Дарвін та Герман фон Гельмгольц. Такі добрі зв’язки допомогли Спенсеру зайняти особливе становище у науковому світі. Навіть розбагатівши, Спенсер так і не обзавівся власним будинком. Все життя він залишався неодруженим, а тому останні десятиліття життя він проводить на самоті і все більше розчаровується у своїх колишніх поглядах. Наприкінці життя він стає іпохондриком і безупинно скаржиться на біль та душевні розлади. На противагу своїм раннім теоріям щодо захисту прав жінок та націоналізації землі, викладеним у «Соціальній статистиці», у свій пізній період Спенсер стає затятим противником надання жінкам права голосу. Ці політичні переконання він чітко викладає у своїй роботі «Людина та держава». У 1902 році, за рік до смерті, Герберт Спенсер був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури.
Смерть
Над своїми книгами Спенсер працював до кінця своїх днів. Помер він 8 грудня 1903, у віці 83-х років. Прах його похований у східній частині Хагейтського цвинтаря у Лондоні.
Вплив на філософську думку
У 1870-х-1880-х р.р. Спенсер набув такої популярності, яку рідко вдавалося досягти його попередникам. Він став першим і єдиним філософом, за життя якого було продано понад мільйон копій його праць. Його роботи значно впливали на погляди цілого ряду сучасників, у тому числі на Генрі Сіджвіка, Т. Г. Гріна, Дж. Е. Мура, Вільяма Джеймса, Генрі Бергсона та Емілі Дюркгейм. Політичні погляди на той час формувалися багато в чому відповідно до його теорій. Філософська думка Спенсера надихала тих, хто стояла на тому, що людина – господар власної долі і не повинен терпіти жодного втручання в неї з боку держави. Частиною його філософії стало твердження, що для соціального розвитку потрібна сильна централізована влада. Крайню популярність вчення Спенсера набуло у Китаї та Японії. Розповсюджувачем його ідей у Китаї став китайський філософ Янь Фу, чиї теорії, у свою чергу, вплинули на японського журналіста Токутомі Сохо, який вірив, що Японія стоїть на порозі переходу від «бійцівської держави» до «індустріального суспільства», для чого терміново потрібно запозичити західну етику та вчення. Значний вплив роботи Спенсера вплинули і на розвиток літератури та риторики. Його ідеї у своїх працях використали такі найвідоміші письменники та автори, як Джордж Еліот, Лев Толстой, Томас Харді, Болеслав Прус, Авром Каган, Д. Г. Лоуренс, Мачадо де Асіс та Річард Остін Фріман. Г. Дж. Уеллс, у своєму знаменитому оповіданні “Машина часу”, за допомогою теорій Спенсера пояснював процес еволюціонування людини у два види особин.