Біографія Епікура
Епікур був грецьким філософом античності, який заклав підвалини епікурейської філософії.
Дитинство та життєвий шлях
Епікур народився 341 р. до н.е. у сім’ї Неокла та Херестрати. За кілька років до народження хлопчика його батько перебирається до афінського поселення на острові Самос в Егейському морі. Там Епікур і виховується. Протягом чотирьох років він вивчає філософію під проводом Памфілія, послідовника вчення Платона. Вже після цього, у віці вісімнадцяти років, Епікур вирушає до Афін, де два роки проходитиме військову службу. Після смерті Олександра Великого його наступник Пердікка переселяє афінян з острова Самос до міста Колофон, розташованого біля сучасної Туреччини. Туди Епікур і вирушає після проходження служби. Він навчається у Нозіфана, який відкрив йому вчення Демокріта. Між 311 та 310 р.р. до н.е. Епікур вчителює в Мітіліні, проте після виникнення деяких розбіжностей із місцевою владою покидає це місто. Звідти він вирушає до Лампсака, де засновує власну школу. У 306 р. до н. Епікур повертається в Афіни, де і пробуде до своєї смерті в 270 р. до н.е. У цьому місті філософ набуває земельного наділу, де засновує школу, що отримала назву «Сад Епікура».
Назва ця була дана школі тому, що заняття проходили в саду, що був біля будинку філософа. Найпершими учнями його стали Гермарх, Ідоменей, Леонтей та його дружина Теміста, автор сатиричних філософських праць Колот, Поліен із Лампсака та Метродор із Лампсака. «Сад Епікура» став першою грецькою школою, яка допустила до навчання жінку. Епікур завжди проголошував дружбу дуже важливим елементом на шляху до щасливого життя, тому його школа всіляко сприяла утворенню дружніх компаній. Незважаючи на те, що на формування філософії школи вплинули вчення його попередників, і Демокріта зокрема, пізніше Епікур зречеться від них. З усіх писемних джерел до наших днів дійшло лише три листи, що увійшли в X том «Життя видатних філософів» Діогена Лаертського. Тут ми знаходимо два цикли цитат, відомих під назвою «Принципові доктрини» Епікура. Деякі фрагменти цієї праці, що колись складалася з XXXVII томів і називалася «Трактат про природу», були знайдені на Віллі Папірусів у Геркуланумі.
Вчення Епікура
Епікур зіграв значну роль у розвитку науки та наукових методів, закликаючи засновувати висновки на безпосередньому спостереженні та дедуктивних висновках. Його уявлення багато в чому передбачають найважливіші наукові теорії нашого часу. Вчення Епікура та його егалітарні погляди зробили його помітною фігурою осьового часу, який тривав з 800 по 200 р.р. до н.е. Саме Епікур своєю теорією «взаємної користі» закладає основи давньогрецької концепції етики як такої. Навчання його беруть витоки з різних теорій давньогрецьких мислителів, проте більшою мірою перетинаються з принципами вчень Демокріта. Як і Демокріт, Епікур є атомістом і твердо вірить у те, що світ складається з невидимих матеріальних частинок, що переміщуються у просторі. Згідно з його вченням, все, що відбувається у світі, трапляється завдяки зіткненню, взаємному відштовхуванню та взаємодії атомів, дії яких не мають під собою ні закономірностей, ні цілей. Теорія атомізму Епікура розходилася з ранньою теорією Демокріта, стверджуючи, що атоми не завжди рухаються прямою, але часто мимоволі відхиляються від власної траєкторії. Це твердження служило вагомим доказом існування свободи волі. Епікур першим подолав страх перед богами і порушив традиції поклоніння їм. До того ж він активно брав участь у релігійному житті суспільства.
Згідно з вченнями Епікура, релігійна діяльність є невід’ємним елементом роздумів про Бога, ставлячи зразок щасливого життя. Він заперечував узвичаєне твердження, що Бог карає злих і винагороджує добрих. Навпаки, на переконання Епікура, Богові зовсім немає справи людських істот. Філософ проголошує, що все хороше, що відбувається з людьми, бере свій початок із задоволення чи болю. Все, що завдає біль – погано, як і все, що приносить задоволення – добре. Його вчення також говорить, що є випадки, коли біль, відданий задоволенню, згодом призводить до блаженства. Його заклики всіма силами шукати блаженства багатьма були зрозумілі хибно, проте істинний сенс цих слів полягає в тому, що, позбавившись болю, людина звільняється від страху та кари небесної. З цього Епікур виводить, що, не відчуваючи болю, людина більше не потребує задоволення, тому досягає найвищого душевного спокою. Він наполегливо застерігає від надмірностей, оскільки вони постійно ведуть до болю. Закон цей застосовний до всього, і любові в тому числі. Найвірнішим шляхом на щастя Епікур називає дружбу. Він також заперечує страх перед смертю, стверджуючи, що «смерть для нас – ніщо». Філософ розвиває цю думку, додаючи, що будь-яке почуття, свідомість та відчуття зі смертю зникає, після чого не залишається ні болю, ні задоволень.
Смерть
Епікур страждав від сечокам’яної хвороби, яка у 270 р. до н. отримує над ним гору, призводячи до смерті. Філософ помер у віці 72 років. За своє життя він ніколи не одружився, тому спадкоємців після себе не залишив.
Спадщина філософа
Безліч мислителів та ідеологічних рухів протягом усієї історії західної філософської думки брали за основи теорії епікурейського вчення. Її вплив чітко простежується в атомістичних поемах, як, наприклад, «Всім у світі править атом», а також у натуральній філософії Маргарет Кавендіш. У період Французької революції теорію “взаємної користі” Епікура візьмуть на озброєння ідеологи державного перевороту. Його егалітарні погляди ляжуть в основу Американського визвольного руху та Декларації незалежності США. Томас Джефферсон називав себе епікурейцем і проголошував, що всі люди створені рівними. Вплив цих навчань на західну філософську думку підтверджує і той факт, що свій докторський ступінь Карл Маркс отримав за роботу на тему «Різниця між філософією природи Демокріта та Епікура». Вчення Епікура стали джерелом натхнення для праці багатьох філософів, у тому числі і Артура Шопенгауера та Фрідріха Ніцше. Подібність філософії останнього з ідеологією епікурейства очевидна у його роботах «Весела наука», «По той бік добра і зла», а також в особистому листуванні з Петером Гастом.