Біографія Соловйова Володимира
Соловйов Володимир Сергійович (1853-1900) – російський релігійний мислитель, філософ, поет і публіцист, літературний критик. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства. Одна з центральних постатей у російській філософії ХІХ століття, що справила великий вплив формування поглядів в представників інтелігенції. Біографія Володимира Соловйова стала відображенням розвитку релігійної філософії в Росії.
Дитинство і юність
Володимир Соловйов народився 16 (28) січня 1853 року в Москві в сім’ї відомого історика С. М. Соловйова, автора багатотомної «Історії Росії з найдавніших часів».
Він прищепив синові почуття відповідальності та працелюбності, наочним прикладом показуючи, як має працювати людина глибокого розуму. Батьки Володимира були людьми інтелігентними, чудово освіченими і прагнули дати синові гарну освіту.
Володимир здобув початкову освіту у П’ятій московській гімназії, закінчивши гімназичний курс із золотою медаллю. В 1869 вступив на історико-філологічний факультет Московського університету, але незабаром перевівся на природне відділення фізико-математичного факультету.
Університетська кар’єра
Після закінчення Московського університету 1873 року Володимир Коваленко був залишений при кафедрі філософії для подальшої підготовки до професорського звання.
У віці 21 року Соловйов успішно захистив магістерську роботу «Криза західної філософії», у якій розкритикував популярні тоді ідеї позитивізму. Здобувши звання штатного доцента філософії, він деякий час читав лекції в Московському університеті.
У 1875 році Соловйов вирушив у відрядження до Лондона для роботи в Британському музеї, де він вивчав індійську, гностичну та середньовічну філософію. Потім він здійснив подорож Францією, Італією, Єгиптом, країнами Сходу.
Після повернення на батьківщину Соловйов став викладати у Санкт-Петербурзькому університеті. Тут він познайомився і потоваришував із Ф. М. Достоєвським, чиєю творчістю захоплювався. Цікаво, що саме Соловйов став прототипом Альоші у романі «Брати Карамазови».
В 1880 Володимир Соловйов захистив дисертацію і став доктором. Проте через конфлікт із ректором університету він, як і раніше, залишався на посаді доцента, а не професора. Через рік Соловйов прочитав лекцію, короткий смисл якої полягав у заклику до імператора помилувати вбивць Олександра II в ім’я християнського милосердя. В результаті йому заборонили публічно читати лекції, що призвело до завершення університетської кар’єри у 1882 році.
«Читання про боголюдство»
Ключовим моментом у релігійній філософії Соловйова є ідея боголюдства. Вперше ця теорія була викладена ним у 1878 році в одній із головних богословських робіт — «Читання про боголюдство».
Філософ критично ставився до традиційних догматів християнства і вважав, що Бог і людина є єдиними.
У своєму вченні Соловйов використовував термін Софія (Премудрість). Софія в уявленні філософа сала уособленням душі оновленої, більш «правильної» віри, тоді як тілом має бути Церква.
На думку Соловйова, всеєдність Бога та людини можна реалізувати лише у Софії – кінцевій меті розвитку людства. У результаті стане можливим сформувати ідеальне суспільство, засноване на християнській любові до ближнього.
Останні роки життя
Особисте життя Володимира Соловйова не склалося: він ніколи не був одружений, у нього не було дітей. За спогадами сучасників він вів безладний спосіб життя, і найчастіше був у жахливих побутових умовах.
Володимир Сергійович Соловйов, біографія якого став уособленням беззавітного служіння науці, не звертав уваги на побутову невлаштованість, що відбилася на його самопочутті. Крім того, філософ регулярно тримав строгу посаду, інтенсивно займався і регулярно вживав скипидар, який наділяв лікувальними властивостями. Ніхто не знав, скільки скипидару він випив загалом, але саме його зловживання стало причиною смерті письменника.
Виснажений організм не витримав, і Володимир Сергійович Соловйов помер 31 липня (13 серпня) 1900 року у віці 47 років.