Виготський Лев Семенович (1896-1934) – радянський психолог, вчений, засновник культурно-історичної теорії в галузі психології, один із засновників нейрофізіології. Автор численних досліджень з педології, літератури, психології мистецтв. Виготський, біографія якого тісно пов’язана з наукою, вніс великий вклад у психологію. Його труди за питаннями дитячої психології були визнані авторитетними вченими у всьому світі.
Дитинство і юність
Лев Симхович Вигодський (справжнє ім’я вченого) народився 5 (17) листопада 1896 року в Орші в сім’ї купця Симхи Лейбовича (Семена Львовича) Вигодського та його дружини, вчительки Ципи (Цецилії) Мойсеївни Вигодської. Сім’я була заможною, і батьки могли дати пристойну освіту всім вісім своїм нащадкам.
Великий вплив на становлення особистості Лева зробив його двоюрідний брат, відомий літературний критик та перекладач Давид Ісаакович Вигодський. У майбутньому Лев змінив одну літеру у своєму прізвищі, щоб відрізнятись від уже відомого кузена.
Здобувши початкову освіту вдома, Лев вступив до 6-го класу гімназії. Він досконало знав багато мов: англійську, есперанто, латинську, давньогрецьку, давньоєврейську.
У 1913 році Лев Виготський став студентом медичного факультету Московського університету, але невдовзі перевівся на юридичний факультет. Потім юнак, який ніяк не міг визначитися з родом занять, перевівся на історико-філософський факультет університету ім. Шанявського. Його дипломною роботою стала об’ємна праця під назвою «Трагедія про Гамлета, принца Данського У. Шекспіра».
Початок кар’єри
Після закінчення університету Виготський зайнявся викладацькою діяльністю. Він працював не тільки в школах, а й у технікумах на різних курсах.
У цей час Лев Семенович поєднував основну роботу з написанням рецензій та критичних статей, які регулярно друкувалися у місцевих виданнях.
У 1923 році, будучи викладачем у педагогічному технікумі, Виготський організував психологічну лабораторію та керував експериментальною роботою студентів. Результати цієї дослідницької роботи були представлені Виготським на Всеросійському з’їзді з психоневрології у Петрограді 1924 року. Доповідь молодого вченого отримала високі оцінки, а сам Виготський зрозумів, що найголовнішою його роботою відтепер стане психологія.
Основні ідеї та теорії
Після блискучого виступу на конференції Виготський отримав запрошення до Московського інституту експериментальної психології. Незабаром він створив на основі інституту власну культурно-історичну та психологічну школу. Роботу в інституті, яку Виготський порівнював із творчістю, він поєднував з організаційною діяльністю в наркомі освіти.
При вивченні короткої біографії Виготського Лева Семеновича варто відзначити, що у своїй роботі він намагався відійти від рефлексології, — куди більше вченого займало усвідомлене формування особистості. Виготський поставив собі непросте завдання: знайти пояснення психічних процесів над самому людині, а взаємодії його з довкіллям. Вчений вважав, що повною мірою усвідомити ці процеси можна лише у розвитку, що характерно лише для дитини. Так Лев Семенович став працювати у напрямі дитячої психології.
Виготський написав чимало праць з дитячої психології, найважливішими з яких стали «Психологія мистецтва», «Мислення і мова», «Психологія розвитку дитини», «Педагогічна психологія».
Лев Семенович став фундатором таких нових окремих наук, як психологічна педагогіка, педологія — знання про дитину з погляду різних наук, корекційна педагогіка, покликана допомагати дітям із проблемами розвитку.
Особисте життя
Лев Виготський був одружений з Розою Ноївною Сміховою, яка подарувала вченому двох дочок, Гіту та Асю. Цей шлюб був дуже вдалим: Роза підтримувала свого талановитого чоловіка, а Лев Семенович душі не сподівався в дочках. Подорослішавши, вони пішли стопами батька і зробили кар’єру в галузі психології.
Протягом довгих 15 років Виготський страждав на туберкульоз, який під час чергового загострення і занапастив вченого. Помер Лев Семенович 11 червня 1934 року у віці 37 років.