Біографія Теффі
Теффі (1872-1952) – російська письменниця, поетеса, перекладачка. Під цим звучним псевдонімом ховалася дворянка Надія Олександрівна Лохвицька — жінка з неймовірним почуттям гумору та тонким розумом. Її називали «королевою сміху», та її творами зачитувався російський імператор Микола II. Теффі, біографія якою повна цікавих фактів, залишила великий слід у культурі ХХ століття. Інформація про життя і творчість допоможе краще підготуватися до уроку з літератури в 8 класу.
Дитинство і юність
Надія Лохвицька з’явилася на світ 9 (21) травня 1872 року в Санкт-Петербурзі в інтелігентному дворянському сімействі. Глава сім’ї був відомим у північній столиці адвокатом, мати, що обрусіла француженка, займалася вихованням шістьох дітей. Саме мати, яка багато та із задоволенням читала, прищепила всім дітям любов до літератури.
Надія здобула чудову освіту в Ливарній жіночій гімназії, яку закінчила у 1890 році. Вона зачитувалася російськими класиками і одного разу вирушила на зустріч до Льва Толстого з проханням змінити зміст роману «Війна і мир» і не позбавляти життя її улюбленого героя, Андрія Болконського.
Літературна діяльність
Літературний дебют Надії Лохвицької відбувся у 1901 році, коли її сім’я вирішила взяти ініціативу до своїх рук і віднести один із віршів письменниці-початківці до редакції журналу «Північ». Перший досвід виявився вдалим, і через 3 роки Лохвицька опублікувала свій перший прозовий твір «День минув».
Популярність до Надії Олександрівни прийшла в 1910 після виходу в світ її першої збірки «Гумористичні оповідання». На той час вона взяла творчий псевдонім Н. А. Теффі, і широка публіка впізнала її під цим ім’ям. Її творчість виявилося настільки популярним, що стали у продажу з’явилися духи та шоколадні цукерки «Теффі».
Надія Лохвицька стала визнаним майстром мініатюрного оповідання, дуже непростого літературного жанру. Через невеликий обсяг твору автору доводиться точно підбирати кожне слово, кожну фразу, робити акцент на найголовнішому.
Теффі була знаменита своїми сатиричними віршами та фейлетонами, вона була постійним співробітником журналу «Сатирикон». Сатира письменниці була дуже оригінальною: вона була дотепною, але при цьому абсолютно незлобною і навіть співчутливою.
Життя на еміграції
Надія Олександрівна не змогла прийняти нові реалії післяреволюційної Росії. У 1920 році вона емігрувала до Парижа, де продовжила літературну діяльність. Дуже важливою для письменниці стала підтримка талановитих співвітчизників: Гіппіус, Буніна, Мережковського.
У творах Теффі цього періоду зник колишній гумор та легкість. На зміну їм прийшли глибші, психологічні розповіді, у яких переважали сумні мотиви. Це оповідання «Містечко», «Ностальгія», «Так жили», «Ке фер?
» та інші, де в центрі оповідання опинилися зламані долі російських емігрантів.
При вивченні короткої біографії Теффі варто відзначити її інтерес до мемуарного жанру в 1930-х роках. Вона почала писати автобіографічні оповідання (“Перше відвідування редакції”, “Псевдонім”, “Як я стала письменницею”, “45 років”), а також художні нариси – літературні портрети видатних людей, з якими їй довелося зустрічатися.
Особисте життя
Першим чоловіком Надії Лохвицької став поляк Владислав Бучинський. У цьому шлюбі народилося троє дітей: дочки, Валерія та Олена, та син Янек. У 1900 подружжя розлучилося: Теффі почала стрімкий кар’єрний зліт, залишивши дітей під опікою гувернантки і чоловіка.
Великим коханням письменниці став петербурзький банкір Павло Тікстон, з яким вона прожила у цивільному шлюбі аж до смерті чоловіка у 1935 році.
Померла Теффі 6 жовтня 1952 року у Парижі у віці 80 років. Причиною смерті став напад стенокардії.