Шаламов Варлам Тихонович (1907-1982) – радянський письменник і поет. Набув популярності завдяки автобіографічним «Колимським оповіданням», в яких описав жахливі випробування, що випали на ціле покоління. Варлам Шаламов, біографія якого стала нагадуванням про сталінські репресії, зробив великий внесок у радянську літературу.
Дитинство і юність
Варлам Тихонович народився 5 (18) червня 1907 року у Вологді у ній священика. У роді Шаламових усі представники чоловічої лінії служили Російській православній церкві: батько хлопчика, його дядько, дід. Незвичайне ім’я Варлам майбутній письменник отримав на честь новгородського святого Варлаама Хутинського.
Варлам ріс дуже тямущим хлопчиком і у віці 3 років вже самостійно читав, а трохи згодом намагався писати свої перші вірші. У 7 років вступив до гімназії, проте навчальний процес було перервано революцією, і отримати шкільний атестат він зміг лише у 1924 році.
Після закінчення школи юнак вирушив до Москви, де влаштувався завод. Через 2 роки він зміг вступити до МДУ та під час навчання відвідував літературний гурток, де познайомився та спілкувався зі столичною творчою молоддю. Проте провчився Шаламов недовго: хтось із однокурсників доніс про його «підозріле» походження, і Шаламов був виключений із університету. Так уперше в долю майбутнього письменника втрутилася безжалісна репресивна машина соціалізму.
Арешти та табори
У 1927 році юний Шаламов взяв участь у складі групи підпільних троцькістів, які закликали повалити Сталіна та згадати справжні завіти Володимира Леніна. Через 2 роки він був заарештований під час облави в підпільній друкарні та на 3 роки відправлений відбувати покарання у виправні табори як соціально небезпечний елемент.
З того часу почалися багаторічні поневіряння Шаламова, які тривали аж до 1951 року. Разом з іншими ув’язненими він зводив Хімічний комбінат у Березниках, працював на золотодобувних забійних копальнях, працював землекопом, забійником, лісорубом.
За весь цей час лише одного разу, 1932 року, йому вдалося зробити ковток вільного життя в Москві. Але через 4 роки йому пригадали «темне минуле» і знову відправили до таборів, де з нагоди і без того «пришивали» нові терміни.
Цікавим фактом із життя Шаламова є те, що останні роки свого ув’язнення він пропрацював фельдшером. Він був звільнений у жовтні 1951 року, але ще півтора роки жив у Якутії, збираючи гроші на квиток до Москви.
Творчий шлях
Отримавши довгоочікувану свободу, Шаламов написав лист до найулюбленішого і шанованого ним поета — Бориса Пастернака. До письма він доклав дві записники з віршами, написаними в період таборового життя. Пастернак кинув поезію Шаламова суворої критики, але водночас вселив у нього велику надію.
Найважливішою роботою в творчості Варлама Тихоновича стала збірка «Колимські оповідання», що складається з 6 циклів і присвячена рокам сталінських таборів. У ньому письменник показав, як швидко людина, зламана важкою працею, нелюдськими умовами життя і жорстоким поводженням, здатна втратити своє людське обличчя і опуститися до стану тварини, яка бажає лише одного — вижити за всяку ціну.
При вивченні короткої біографії Шаламова також варто відзначити опубліковану ним збірку віршів, повість про дитячі роки «Четверта Вологда» та роман «Вішера», в якому автор поділився досвідом табірного ув’язнення.
Особисте життя
Варлам Тихонович був двічі одружений. Його першою дружиною стала Галина Гудзь, яка подарувала письменникові доньку Олену. Жінка розділила із Шаламовим гірку долю, ставши жертвою репресій. Сім’я возз’єдналася лише в 1953 році, але вже через рік подружжя розлучилося.
Другою дружиною Шаламова стала радянська письменниця Ольга Неклюдова, з якою він прожив десять років. Після розлучення Варлам Тихонович вважав за краще жити на самоті.
Останні роки життя Шаламов, виснажений після сталінських таборів, тяжко хворів. Помер письменник 17 січня 1982 року. Причиною смерті стала крупозна пневмонія.