Біографія Пожарського
Дмитро Михайлович Пожарський (1578 – 1642) – російський князь, видний політичний та військовий діяч, національний герой Смутного часу. Як лідер Другого народного ополчення, увійшов в історію як визволитель Москви від польсько-литовських окупантів. Щоб відповісти на запитання: «Хто такий Пожарський?», пропонуємо ознайомитися з короткою біографією Дмитра Михайловича, в якій зібрана найважливіша інформація для дітей шкільного віку.
Дитинство і юність
Князь Дмитро Михайлович народився 1 листопада 1578 року, у знатному дворянському сімействі: його батько, Михайло Федорович, був нащадком Рюриковичів, а мати, Марія Федорівна Беклемішева, належала древньому знатному роду.
При хрещенні юний князь отримав ім’я Козма на честь святого Косми безсрібника, проте близькі називали його Дмитром. У сім’ї також виховувалося ще двоє синів та донька. Всі діти здобули чудову на ті часи освіту, і у віці дев’яти років Дмитро вже володів грамотою, про що свідчать підписані ним документи.
Після смерті глави сімейства в 1587, княгиня з дітьми перебралася до Москви, де зробила блискучу кар’єру при дворі. У п’ятнадцятирічному віці до палацової служби приступив і Дмитро, який отримав чин стряпчого із сукнею. У 1602 Пожарський вже був стольником.
Служба при дворі
Служба Дмитра Пожарського при дворі припала на непростий період, який увійшов в історію як Смутні часи. За всю свою кар’єру князь неодноразово ставав свідком того, як у державі змінювалася влада, і як на царський трон претендували різні особи, які часом не мали на це жодних спадкових прав.
Свою службу Пожарський розпочав за Бориса Годунова. Після смерті царя в 1605 до влади прийшов Лжедмитрій I, але це ніяк не вплинуло на кар’єру Дмитра Михайловича, який продовжувати служити стольником – обслуговувати царські обіди.
Правління самозванця було коротким: через рік він був убитий, і на царський престол зійшов Василь Шуйський. Пожарський присягнув новому цареві, і залишився служити при дворі. Настав тяжкий час для Росії: стали оголошуватися самозванці, литовці та поляки розоряли поселення, серед простого люду зростало невдоволення, яке виливалося у повстання та бунти.
Пожарський, який дав клятву вірності Василю Шуйскому, ніколи не погоджувався брати участь у царських переворотах, хоч його неодноразово на це підбивали. У 1609 році Дмитро Пожарський прийняв чин зарайського воєводи. Він відмовився визнавати законним правителем Лжедмитрія II, а після – і польського королевича Владислава, якого бояри закликали на царювання до Москви. Пожарський знайшов підтримку серед інших воєвод, які також були проти влади поляків. Сформувавши народне ополчення, вони рушили на Кремль.
Визволення Москви
У лютому 1611 року війська ополченців із багатьох великих міст Росії підійшли до Москви. Під час березневого повстання Пожарського було поранено і відправлено на лікування до Троїце-Сергієвої лаври. Перше ополчення зазнало поразки.
Ув’язнений поляками в монастирі патріарх Гермоген склав звернення до російського народу, в якому закликав до боротьби проти ненависних загарбників. Першими відгукнулися жителі Нижнього Новгорода, які відразу почали готувати друге ополчення. Вони відправили послів до князя Дмитра Михайловича, щоб той очолив їхнє військо у поході на Москву.
Так в біографії Пожарського настала зоряна година – навесні 1612 року він як полководець повів друге ополчення на Москву. Дорогою до них приєднувалися ополченці з інших міст та сіл. У серпні вони взяли в облогу Кремль, і вже до 1 листопада 1612 року вигнали з нього всіх іноземців.
Після царювання Михайла Федоровича Романова за свій героїчний подвиг князь Пожарський був нагороджений чином боярина та вотчиною з маєтками.
Останні роки життя
Михайло Дмитрович продовжив військову службу і за нового царя. Крім того, він займався збором податків у царську скарбницю, виступав як дипломат на переговорах, очолював головний судовий орган Російського царства – Судний наказ.
Помер князь в 1642, проживши за тими мірками довге життя – 64 роки. На той час він був одним із найвпливовіших і найбагатших людей у Росії. Михайло Пожарський був двічі одружений, і залишив по собі шістьох спадкоємців.