Біографія Олександра Флемінга
Шотландський біолог Олександр Флемінг відкрив фермент лізоцим та антибіотик пеніцилін.
Дитинство Олександра Флемінга
Олександра Флемінг народився 6 серпня 1881 р. у Лочфілді, на фермі неподалік р. Дарвела в Ейрширі, в Шотландії. Флемінг був третім із чотирьох дітей у сім’ї Х’ю Флемінга та Грейс Стірлінг Мортон. Отця Олександр втратив у віці 7 років.
Освіта
Освіту Флемінг здобув у школі Лаудон Мур та у школі м. Дарвела. Протягом двох років він посилено працює над тим, щоб вступити до академії м. Кілмарнок. Закінчивши середню освіту, Флемінг вирушає до Лондона, де вступає до Королівського політехнічного інституту.
Протягом 4 років Флемінг служить у флоті, після чого отримує спадщину, яку йому залишив дядько.
Наслідуючи пораду свого старшого брата, Тома, фізика за професією, Олександр приступає до занять наукою. У 1903 р. він влаштовується до лікарні святої Марії, де у 1906 р. отримує кваліфікацію, що дозволяє йому зайнятися хірургічною практикою.
Військова кар’єра
Свого часу Олександр був почесним членом стрілецького клубу. З 1900 р. він бере активну участь у складі групи волонтерів, що складалася з вільнонайманих громадян, які проходили підготовку зі стрільби з гвинтівок та великокаліберної зброї, а також у галузі патологічної анатомії. Ця група набула великої популярності в середині XIX століття, і багато членів волонтерських об’єднань, що входили до неї, надійшли на службу в Британську армію. Голова стрілецького клубу наполягає на тому, щоб Флемінг залишався в команді, і той приєднується до дослідницької групи лікарні святої Марії, де пізніше стає учнем сера Альмрота Райта, одного з родоначальників вакцинації та імунології. У цій галузі медицини незабаром займає гідне місце і Флемінг, отримавши ступінь бакалавра медицини, а потім, у 1908 р., захистивши із золотою медаллю та ступінь бакалавра наук. Після цього Флемінг залишається викладачем при лікарні святої Марії, де пропрацює до 1914 року.
Цього року Флемінга закликають на Першу світову війну, де як капітан групи військових патологоанатомів Королівської армії отримує нагороду за відвагу. Флемінг пройде всю війну остаточно. Разом із колегами, він служить у польових шпиталях на Західному фронті у Франції. Тільки у 1918 р. він повертається до лікарні святої Марії, яка стала на той час навчальним шпиталем. У 1928 р. Флемінг стає професором бактеріології.
Дослідницька робота над пеніциліном
Війна дуже вплинула на наукові погляди Флемінга. Ставши свідком незліченних смертей солдатів, Флемінг всі зусилля спрямовує на дослідження антибактеріальних агентів, поставивши за мету створити ліки, здатні перемагати інфекції та заліковувати рани. Ідея створення простого антисептика, що жодним чином не впливає на швидке поширення бактеріального зараження, а натомість знижує захисні функції організму страждаючого, Флемінга не спокушає. У своїй статті, що з’явилася в роки Першої світової війни в медичному журналі The Lancet, Флемінг популярно описує шкідливу природу антисептиків, викладаючи проведений ним експеримент, наочно демонструє, чому кількість померлих від антисептиків під час війни перевищує кількість загиблих у бойових діях. Вчений доводить світові, що антисептики хороші лише догляду поверхневими ранами, але не застосовні для ран глибоких. Докладні дослідження Флемінгом марності антисептиків під час лікування глибоких ран активно підтримує сер Альмрот Райт. Але, незважаючи на результати цих робіт, деякі лікарі продовжують використовувати ці препарати при лікуванні поранених на війні, ніж погіршують їхній стан.
Завдяки своїм науковим дослідженням, Флемінг набуває широкої популярності. До 1928 він приступає до вивчення властивостей бактерій сімейства стафілококових. На цей момент вчений вже отримав собі ім’я видатного дослідника. За свідченнями очевидців, Флемінг ніколи не стежив за порядком у своїй лабораторії. 3 вересня 1928 р., повернувшись з відпустки, що тривала цілий місяць, він раптом виявляє, що стафілококи (недбало кинуті ним на лавці ще на початку відпустки) уражені грибковими утвореннями. Флемінг проникливо зазначає, що колонії бактерій, що опинилися в безпосередній близькості від уражених мікроорганізмів, загинули, тоді як ті, що були на відстані, залишаються в нормальному стані. Уражені бактерії Флемінг показує своєму колишньому помічнику Мерліну Прайсу, який підтверджує, що Флемінг цілком випадково вдалося отримати лізоцим. А тому вчений вирішує виростити цвіль у чистому вигляді, і, таким чином, виділяє елемент, що вбиває ряд хвороботворних бактерій. Отримана пліснява належить до групи пеніцилінових. Вже за кілька місяців, 7 березня 1929 р., він назве виділену їм речовину «пеніциліном». Флемінг проводить глибинні дослідження позитивних властивостей препарату (його антибактеріального ефекту) та виявляє, що той впливає на ряд бактерій таких, як стафілокок та інші грампозитивні патогени, що викликають скарлатину, пневмонію, менінгіти та дифтерію. У 1929 р. результати своєї праці він публікує у журналі “British Journal of Experimental Pathology”, проте великої уваги наукового світу стаття не привертає.
У процесі роботи Флемінг стикається з труднощами виділення та збирання пеніциліну, пов’язаними з проблемами повної ізоляції антибіотичного агента. Дослідження вчений продовжує, але приходить до висновку, що препарат має надто повільну дію для того, щоб відіграти важливу роль у лікуванні інфекцій. Разом з цим, зростає його впевненість у тому, що пеніцилін не зможе надавати тривалого впливу на організм людини для ефективної боротьби з бактеріями. Тому деякі дослідження Флемінгу залишаються незавершеними. Але у 1930-х р.р. дослідження Флемінгу набувають вже більш впевнених обрисів. До початку 1940-х р.р. він намагається привернути увагу хіміків до необхідності подальшого вдосконалення форми пеніциліну, придатної для вживання.
Через кілька років, Флемінг кидає свою роботу над препаратом. Проте, дуже скоро, вчені Флорі та Чейн з лікарні Редкліфф на базі Оксфордського університету, відновлюють дослідження і, за підтримки американських та британських фондів, успішно набувають стійкої форми пеніциліну. Бомбардування Перл Харбор, що мало місце 7 грудня 1941 р., дає поштовх для масового випуску лікарнею цього препарату, який застосовуватиметься при лікуванні поранених усіх союзних армій.
Особисте життя
23 грудня 1915 р. Флемінг одружується з досвідченою медичною сестрою Сарі Маріон МакЕлрой. У 1949 р. вона вмирає, залишивши Олександру їхнього єдиного сина, Роберта Флемінга, який згодом став лікарем-терапевтом. 9 квітня 1953 р. Олександр Флемінг знову одружується, цього разу з доктором Амалією Куцурі-Вурекас своєю грецькою колегою з госпіталю святої Марії, вченою, з якою був пов’язаний протягом усього життя.
Нагороди та почесті
Випадкове, але очевидне відкриття Флемінг пеніциліну докорінно перевернуло світ медицини. Народження антибіотиків та сучасна медицина відкрили велике майбутнє для успішного лікування мільйонів людей у всьому світі. У 1944 р. Флемінг, разом зі своїм колегою Флорі, був посвячений у лицарі. У 1945 р., разом із Флорі та Чейном, він отримує Нобелівську премію в галузі медицини. Королівська колегія лікарів Англії удостоїла Флемінга звання почесного члена Лондонського Хантеріанського товариства.
Смерть
Помер Флемінг 1955 р., у власному будинку, від серцевого нападу. Через тиждень після смерті тіло було кремоване, а порох похований у Соборі святого Павла в Лондоні.