Біографія Крапівіна Владислава
Крапівін Владислав Петрович (1938–2020) — радянський дитячий письменник, поет, сценарист, журналіст. Автор 250 романів, повістей та оповідань для дітей і підлітків. Крапівін, біографія якого тісно пов’язана з підростаючим поколінням, був також педагогом і неформальним лідером дитячого руху на Уралі. Про життя і творчість Владислава Петровича можна підготувати доповідь та висвітлити в ньому бібліографію за роками в хронологічному порядку.
Ранні роки
Майбутній письменник народився 14 жовтня 1938 року в Тюмені в інтелігентній сім’ї. Батьки хлопчика були педагогами, а батько, окрім роботи вчителем, був православним священиком. Проте через репресії він був змушений залишити сан і перевезти сім’ю в інше місто.
Вже ранньому дитинстві у Владислава Крапівіна прокинувся дар чудового оповідача. Він буквально на ходу вигадував цікаві історії, які розповідав одноліткам. Він добре навчався у школі, роблячи найбільші успіхи у літературі.
Здобувши атестат про шкільну освіту, Крапівін вступив на факультет журналістики Уральського державного університету імені О. М. Горького. Під час навчання він вів активну творчу діяльність: займався у літературному гуртку, працював у газеті “Вечірній Свердловськ”, практику проходив у газеті “Комсомольська правда”.
Творчий шлях
У 1960 році в журналі «Уральський слідопит» було надруковано перше оповідання Владислава Крапівіна, яке протягом кількох років працювало в цьому виданні.
У ранній період творчості, за словами самого письменника, на його становлення великий вплив зробив Костянтин Паустовський. Крапівін з великою повагою ставився до російського класика і згодом був на його похороні.
У 1962 році Владислав Крапівін опублікував свою першу книгу під назвою “Рейс Оріону”. Слідом за нею була збірка оповідань «Брат, якому сім».
Через 2 роки Владислав Петрович був прийнятий до Спілки письменників СРСР. Він виявився дуже продуктивним автором, який написав безліч творів, на якому виросло не одне покоління дітей. Їхній зміст незмінно занурював маленьких читачів у захоплюючий світ, де є місце подорожам, пригодам, романтиці та найсміливішим мріям.
Найбільшої популярності набули такі твори Крапівіна як «Зброєносець Кашка» (1965), «Вальчині друзі та вітрила» (1966), «Втеча рогатих вікінгів» (1969) , «Тінь Каравели» (1970), «Червоні пір’я стріл» , «Хлопчик зі шпагою» (1973–1975), «Мушкетер і фея» (1975), «Килим-літак» (1975), «Журавля і блискавки» (1981), «Казки Сівки Глущенко» (1982). За словами письменника, він не просто так вибрав дитячу літературу: завдяки їй він хотів продовжити власне дитинство, скалічене війною.
Педагогічна діяльність
Владислав Петрович, окрім журналістики та вигадування, багато часу приділяв педагогіці. Так, у 1961 році він організував загін «Каравелла», в якому діти різного віку вивчали морську справу, фехтування, журналістику.
Незважаючи на неодноразові спроби закрити дитячу організацію, «Каравелла» пропрацювала багато років, виховавши чимало талановитих вчених та митців.
При вивченні короткої біографії Владислава Крапівіна варто відзначити, що письменник все життя боровся за популяризацію своєї головної ідеї: дитинство має величезну цінність не тільки для розвитку окремої особистості, але і всього суспільства в цілому. Без взаємодії поколінь неможливо збудувати повноцінний соціум.
Художня та педагогічна література Крапівіна була перекладена різними мовами світу, а з 2006 року стала присуджуватися щорічна Міжнародна дитяча літературна премія імені В. П. Крапівіна.
Особисте життя
Владислав Петрович все життя прожив з однією жінкою – коханою дружиною Іриною Василівною, яка народила двох синів, Павла та Олексія.
Помер Владислав Петрович Крапівін 1 вересня 2020 року у віці 81 року. Причиною смерті стала пневмонія.