Біографія Фазіль Іскандер
Іскандер Фазіль Абдулович (1929–2016) — радянський письменник, поет, журналіст, сценарист. Будучи абхазцем за національністю, свідомо вибрав російську культуру, але при цьому ніколи не забував про своє коріння і часто писав про сонячну Абхазію. Фазиль Абдулович Іскандер, біографія якого особливо корисна при вивченні літератури в 6 класі, був майстром тонкої сатири і сарказму.
Дитинство і юність
Майбутній письменник народився 6 березня 1929 року у Сухумі. Дід Фазиля по лінії батька був за походженням персом і володів місцевим цегельним заводом. Його син одружився з абхазкою, що народила йому трьох дітей: дочка Гюлі та синів Фазіля та Фірі. 1938 року сім’я залишилася без годувальника — Іскандера-старшого депортували з СРСР до Ірану, і діти більше ніколи не бачили свого батька. Виховали їхні родичі з боку матері в абхазькому селі Чегем.
Після закінчення російської школи із золотою медаллю, Фазіль вступив до Московського бібліотечного інституту, але потім перевівся в Літературний інститут ім. А. М. Горького.
Літературна діяльність
Ще під час навчання в інституті Іскандер став писати вірші, маючи намір пов’язати своє життя з поезією. У 1957 році була опублікована його перша книга під назвою «Гірські стежки». Проте під впливом творчості Ісаака Бабеля молодий поет зрозумів, що немає особливої різниці між поезією та прозою, і з 1962 року почав писати прозові твори.
Іскандер отримав досвід журналістської та редакторської роботи в газетах «Курська правда» та «Брянський комсомолець». Його твори регулярно друкувалися в номерах журналів “Зміна”, “Тиждень”, “Юність”, “Вогнище”.
Перша популярність до молодого письменника прийшла в 1966 після публікації повісті «Сузір’я Козлотура». У своєму творі автор висміяв заходи, спрямовані на підйом сільського господарства в СРСР, а також громадську думку, якою дуже легко маніпулювати. Багато цитат із «Сузір’я Козлотура» розійшлися на афоризми. Цікавий факт: повість двічі висувалась на Державну премію СРСР із літератури, але так і не змогла пройти цензуру. Надалі соціальна сатира стала одним із найважливіших напрямів у творчості письменника.
Не меншу популярність завоював твір «Сандро з Чегема», який є циклом новел з одним головним героєм. Сарказм, що став традиційним для письменника, разом із зображенням національного характеру і живої мови забезпечили успіх роману.
Читачами були тепло зустрінуті й інші твори Іскандера: Софічка, Морський скорпіон, Стоянка людини, Пири Валтасара та інші.
Фазіль Іскандер не залишив поза увагою і дитячу аудиторію. Для дітей він написав ряд добрих і повчальних творів: «Тринадцятий подвиг Геракла», «Дитинство Чика», «Оповідання про море», «Час щасливих знахідок».
Громадська діяльність
При вивченні короткої біографії Іскандера варто відзначити чітку громадянську позицію письменника. Будучи вільнодумним інтелектуалом, він не визнавав торжество Жовтневої революції та дій партії, неодноразово виступав на захист репресованих письменників.
У 1989 році Фазіль Абдулович спробував себе як депутат аж до саморозпуску Верховної Ради у 1991 році. Надалі не брав участі у політичному житті, але зберіг вірність ліберальним поглядам.
Протягом усього життя Фазиль Абдулович залишався старійшиною та найшановнішою фігурою у московській абхазькій діаспорі.
Особисте життя
Дружиною Іскандера стала поетеса Антоніна Хлєбнікова, яка подарувала чоловікові двох дітей: доньку Марину та сина Олександра. Батьки змогли їм передати любов до літератури. Так, Марина здобула філологічну освіту, а її брат закінчив факультет журналістики і в юності навіть намагався писати оповідання.
Наприкінці життя Фазіля Іскандера всерйоз зацікавили богословські теми, що призвели письменника до православ’я.
Помер Фазіль Абдулович Іскандер 31 липня 2016 року. Причиною смерті письменника стала серцева недостатність.