Біографія Черчілля
Уінстон Леонард Спенсер-Черчілль (1874–1965 рр.) – один із видатних британських політичних діячів, військовий, літератор, який одержав у 1953 році Нобелівську премію з літератури. Двічі обіймав посаду прем’єр-міністра Великої Британії. Його діяльність і досі оцінюється неоднозначно.
Походження
Деякі британці досі вважають його найвидатнішим представником нації. Біографія Черчілля повна цікавих моментів, якими можна судити про певні риси характеру цієї незвичайної людини.
Черчілль народився 1874 року в сім’ї герцогів Мальборо-Спенсер. Його батько був відомим політиком, а мати – американкою із дуже багатої сім’ї.
Освіта
У віці 8 років Вінстона віддали до початкової школи Сент-Джордж, потім перевели до школи сестер Томсон у Брайтоні. У 1886 році відправили до престижного Харроу, до армійського класу. Потім він навчався у Королівській військовій академії, яку закінчив у званні молодшого лейтенанта.
Військова служба
Згідно з короткою біографією Уінстона Черчілля, 1895–1897 роки були присвячені військовій службі, журналістській роботі та подорожам. Він встиг послужити на Кубі та в Індії, звідки вперше виїхав до США. Він брав участь у придушенні повстання пуштунських племен (згодом видав свою першу книгу «Історія Малакандського польового корпусу») та придушенні повстання махдистського в Судані (події описані в британському бестселлері «Війна на річці»).
1899 року Черчілль подав у відставку, але в цей момент почалася англо-бурська війна, і він вирішив взяти участь у бойових діях як кореспондент газети «Морнінг пост». Ця компанія була жорстокою та небезпечною. Черчілль встиг побувати в полоні, бігти; бурі оголосили за його голову нагороду. Ці події стали відправною точкою його політичної кар’єри: у Британії в нього з’явилися прихильники, які гідно оцінили його героїчну поведінку.
Політична кар’єра до Першої світової війни
У 1900 році він вперше потрапляє до Палати громад, балотуючись як консерватор, але з 1901 по 1903 роки він відходить від «рідної партії» через розбіжності у поглядах із її лідерами. У 1904 році переходить до Ліберальної партії. У 1905 році він став заступником міністра у справах колоній, а в 1908 році – міністром торгівлі та промисловості та почав співпрацювати з Девідом Ллойд-Джорджем. В 1910 Черчілля призначили міністром внутрішніх справ, а в 1911 – Першим лордом Адміралтейства.
Перша світова війна
Між 1914 – 1919 кар’єра Черчілля зробив кілька запаморочливих витків: він був і командувачем сухопутних військ і, після Дарданелльської операції і відставки з посади лорда Адміралтейства, військовим полковником, і міністром озброєнь, і військовим міністром, і міністром авіації. Фактично він ініціював створення британської танкової армії, спланував «Десятирічну доктрину», був прихильником повномасштабної інтервенції до Радянської Росії з метою «задушити комунізм у зародку».
Між 1920-1939 роками
У період між двома світовими війнами Черчілль продовжив політичну кар’єру, перейшов до консервативної партії, пережив період повної політичної ізоляції, повернувся до літературних праць.
Черчілль був затятим противником союзу з Німеччиною та Гітлером, вважаючи це безчестям. Після підписання Мюнхенської угоди їм фактично було передбачено війну.
Друга світова війна
З 1939 Черчілль знову обіймав посаду лорда Адміралтейства, а з 1940 був призначений Георгом VI прем’єр-міністром. Народ привітав це призначення: політик був неймовірно популярним. Він кілька разів зустрічався з американським президентом Т. Рузвельтом, а згодом став активним членом Антигітлерівської коаліції, співпрацюючи з І. Сталіним.
Останніми роками
Після війни найвизначнішими подіями в кар’єрі Черчілля прийнято вважати фултонську мову (1946 рік), яка фактично ініціювала початок Холодної війни, призначення на посаду прем’єра (1951 рік), отримання від Єлизавети II титулу «сер» та отримання Нобелівської премії з літератури ). 1955 року він пішов у відставку, а 1964 року востаннє був присутній на засіданні парламенту.
Помер політик у 1965 році від інсульту.
Цікаві факти
Служба на Кубі принесла не лише першу літературну славу, а й привчила Черчілля відпочивати після обіду (сієсту) та курити кубинські сигари. Ці дві звички він проніс через усе життя.
Суперником Черчілля у «нобелівських перегонах» був Ернест Хемінгуей. Премія дісталася британському політику, а автор «Старого і моря» отримав її 1954 року.