Біографія Баратинського
Євген Абрамович Баратинський (1800-1844 рр.) – Видатний російський поет-мислитель першої половини XIX століття, що володіє пророчим даром. Його творчість приваблює себе людей, які сприймають літературу не як розважальне чтиво, а шукають у ній глибину і разом із нею прагнуть істини.
Дитинство і юність
Біографія Баратинського буде неповною без розповіді про його сім’ю. Є. А. Баратинський народився 2 березня (19 лютого) 1800 року у селі Вяжле, що у Тамбовської губернії. Його сім’я належала до знатного дворянського роду. Предки його з польського роду шляхтичів, які отримали своє прізвище ще в XIV столітті за назвою замку «Боратинь».
Батько, Абрам Баратинський, служив офіцером у лейб-гвардії Преображенського полку. Його особливо любив і цінував спадкоємець престолу Павло I. Проте, незабаром улюбленець опинився у немилості та вийшов у відставку. Мати майбутнього поета, Олександра Черепанова, в молодості була фрейліною при імператорському дворі.
Здобувши початкову домашню освіту, в 1808 Євген відправився в приватний німецький пансіон. До його бездоганної італійської та французької мови додалася німецька. Після пансіону він перейшов до найпрестижнішого на той час військово-навчального закладу – Пажського корпусу. Звідти він часто писав листи матері, у яких говорив про своє неодмінне бажання присвятити життя військовій справі. Але не всім мріям судилося справдитися. Він виявився замішаний у «некрасиву» історію з крадіжкою грошей. З одного боку, це була лише витівка. А з іншого – серйозна провина, за яку його виключили з корпусу та позбавили права служити у високому військовому чині.
Початок творчого шляху
У 19 років Баратинський вступив простим солдатом до Єгерського лейб-гвардії полку. Далі перейшов до Нешлотського піхотного полку у Фінляндії. У 25 років йому виклопотали офіцерський чин. У ньому він прослужив зовсім недовго: через рік він відмовився від служби і переїхав до столиці. Там він незабаром повінчався з Анастасією – улюбленою дочкою генерал-майора Лева Енгельгардта.
Перший поетичний твір було видано 1819 року. Розглянутий період був дуже насичений подіями: близьке знайомство у північній столиці з Олександром Пушкіним та Антоном Дельвігом; входження у вузький літературний гурток московських письменників та тісне спілкування з М. Мовним, І. Кірєєвським та О. Хомяковим. Рік за роком, починаючи з 1826 року, виходять збірки його творів: поеми “Еда”, “Піри”, “Бал”, “Наложниця”, ліричні вірші та інші.
Останні роки життя
У 36 років Баратинський після смерті батька дружини набув володіння підмосковним маєтком – Мураново. Він оселився там із Анастасією Львівною та дітьми і практично не виїжджав. У цей період, в 1842 року, вийшов ще один цикл – «Сутінки».
А восени 1843 року великий російський поет вирушив у сімейну подорож Європою. Берлін, Франкфурт, Дрезден, Париж – ось неповний перелік міст, де побувала сім’я Баратинських. Не обійшлося без приємних сюрпризів: нових знайомств із письменником Проспером Меріме, істориками Амедеєм та Тьєрі, поетом Сент-Бевом. Вони були захоплені його талантом, і за їхнім наполяганням він переклав п’ятнадцять своїх ліричних творів.
З приходом весни 1844 сім’я вирішила перебратися в Неаполь. У подорож вирушили морем, під час якого він написав свій останній вірш. Наступного дня після прибуття у Євгена Абрамовича посилилися головні болі, що раніше турбували його, і він раптово помер.