Біографія Абрамова
Абрамов Федір Олександрович (29.02.1920 – 14.05.1983) – письменник, публіцист та літературознавець. Яскравий представник радянської сільської прози, що набула широкого поширення в 60-х – 80-х роках 20 століття.
Дитячі та юнацькі роки
Біографія Абрамова Федора Олександровича бере свій початок у селі Веркола, що знаходиться в Архангельській області. Глава сімейства Абрамових, Олександр Степанович, заробляв життя візництвом в обласному центрі, а мати Степаніда Павлівна була селянкою старовірського штибу.
Великою трагедією для Абрамових сім’ї стала смерть годувальника через рік після народження п’ятої дитини в сім’ї – Феді Абрамова. Сусіди вважали сім’ю приреченою, але протягом 10 років Абрамові змогли радикально поправити своє становище та забули про голод. Сам Федір почав косити сіно вже у 6-річному віці.
Маленький Федя пішов перший клас у рідному селі та провчився там чотири роки, а потім продовжив навчання у школі у селі Кушкопала, що лежить у 45 км. від його малої батьківщини. 1938 року його без складання іспитів прийняли на факультет філології в Ленінградському університеті.
Військові роки
Майже відразу після виступу Ю. Б. Левітана по радіо Абрамов записався добровольцем у формуване ополчення. Він був зарахований кулеметником у 337 артилерійсько-кулеметний батальйон. На початку осені 1941 року отримав кульове поранення в руку, але за короткий час оговтався від поранення і повернувся до ладу. В один із листопадових днів того ж року однією кулею йому перебило одночасно дві ноги.
Згідно з короткою біографією Абрамова, взимку 41/42 років провів в оточеному фашистами Ленінграді, звідки був евакуйований у квітні 1942 року. Виписався зі шпиталю, він постав перед комісією, яка визнала його непридатним до стройової служби з подальшим напрямком продовжити військову службу помічником командира Архангельського військово-кулеметного училища.
Звідти у квітні 1943 року був переведений до відділу СМЕРШу, де й прослужив до осені 1945 року. Того ж року його прийняли до комуністичної партії.
Особисте життя
Старша школа була далека від рідного дому, і Федорові довелося переїхати до родини свого брата Василя. Василь зробив дуже багато, щоб Федір зміг здобути шкільну освіту. Подякою за турботу послужив атестат без жодної четвірки.
Ще під час здобуття освіти Федір Олександрович зустрів Людмилу Крутикову, яка вчилася з ним на одному факультеті, яка вийшла заміж за Федора в 1951 році. Його сімейне життя починалося у бідно обставленій комунальній квартирі.
В 1954 Абрамов опублікував першу статтю, на яку відразу обрушився шквал критики. Вона називалася “Люди колгоспного села у повоєнній прозі” і в ній Абрамов звинувачував колег по цеху, володарів Сталінської премії в тому, що вони недомовляли про справжній стан справ у радянському селі. Він докладно описав важку селянську працю, голод і хвороби, позов високих податків. За це з журналу, що надрукував статтю, був звільнений його головний редактор – А. Т. Твардовський.
Пізніше під тиском партійних працівників Абрамов визнав неправоту своїх думок, викладених у статті.
Письменницька діяльність
Своєрідний творчий дебют Абрамова відбувся 1958 року. На світ з’явився його перший серйозний роман “Брати та сестри”. Це був початок майбутнього літературного циклу “Прясліни”, який продовжили романи “Дві зими та три літа” та “Шляхи-доріжжі”. За цю трилогію Абрамов отримав премію СРСР. Пізніше він доповнить трилогію романом “Будинок”.
Багато славетних творів, присвячених сільському життю, написав Абрамов: “Пелагея”, “Безбатченка”, “Дерев’яні коні”.
Багато творів Абрамова важко проходили цензуру і рідко йшли до багатотиражного друку, бо показували всю правду про сільське життя.
Через десятки років твори Федора Олександровича стали частиною шкільної програми.