Біографія Чаадаєва
Петро Якович Чаадаєв (1794–1856 рр.) — російський філософ і публіцист, який наважився відкрито критикувати реалії російського життя. Влада заборонила публікувати праці відважного мислителя, а його самого оголосила божевільним. Чаадаєв, біографія якого повна цікавих фактів, став прототипом багатьох літературних образів: князя Мишкіна, Олександра Чацького, Євгена Онєгіна, П’єра Безухова. Коротке повідомлення про Чаадаєва дозволить краще дізнатися особистість цієї людини.
Дитинство і юність
Петро Якович Чаадаєв народився 27 травня (7 червня) 1794 року у Москві старовинному дворянському сімействі. Батьки Петра померли, коли він був ще малим. Зі старшим братом Михайлом він був узятий на виховання рідною тіткою по материнській лінії, княжною Ганною Щербатовою.
Здобувши гідну домашню освіту, в 1808 Петро Чаадаєв вступив до Московського університету. Здібний вдумливий юнак швидко здобув прихильність своїх викладачів, а відомий філософ І. Т. Буле вважав його своїм улюбленим учнем.
Вже у студентські роки Петро Якович був зразком світського денді: одягався він за останньою модою, умів підтримати будь-яку розмову та вигідно вирізнявся вмінням танцювати. Чаадаєв користувався великою увагою в жінок, яке інтелектуальне перевага ніхто не наважувався заперечувати.
Військова служба
З початком Вітчизняної війни 1812 року брати Чаадаєви у чині підпрапорщиків вступили до лейб-гвардії Семенівського полку.
Під час військових дій Петро Чаадаєв брав участь у знаменитій Бородінській битві і за виявлену мужність був зроблений прапорщиками. Також брав участь у багатьох інших важливих битвах, у тому числі взяття Парижа. Був нагороджений орденом Св. Анни 4-го ступеня, прусським орденом “Pour le Mérite” (“За заслуги”) та Кульмським хрестом.
Через рік Петро перейшов на службу до Охтирського гусарського полку, а потім — до лейб-гвардії Гусарського полку. Під час дислокації полку в Царському селі доля звела Чаадаєва з Олександром Пушкіним, котрий присвятив своєму новому другу кілька віршів.
Військова кар’єра Чаадаєва розвивалася дуже вдало, але у 1821 року він несподівано всім пішов у відставку. Якщо коротко, найважливіше рішення в житті він прийняв після приватної розмови з імператором, який породив безліч легенд і чуток.
Громадська діяльність
Після відставки Чаадаєв поринув у тяжку депресію. Щоб поправити здоров’я, він вирушив у подорож Європою, під час якого зайнявся пошуком книг на релігійну тематику. Петро Якович не збирався повертатися до Росії, проте через проблеми зі здоров’ям був змушений це зробити.
Ще під час служби Чаадаєв був прийнятий до масонської ложі, потім — до Союзу благоденства, а в 1821 вступив до Північного таємного товариства декабристів. Після повернення до Росії Чаадаєв був заарештований за звинуваченням у причетності до декабристів, але згодом був відпущений під підписку про непричетність до дій будь-яких таємних товариствах.
Філософія та творчість
Після повернення до Росії Петро Якович оселився під Москвою, де завів листування зі своєю сусідкою Катериною Пановою. Бажаючи відповісти на багато питань Панової щодо релігії та філософії, Чаадаєв написав свою головну працю — твір в епістолярному жанрі «Філософічні листи».
Публікація цієї книги викликала у суспільстві великий резонанс. Чаадаєв наважився критикувати один з найважливіших стовпів монархії — культ православ’я. Він був упевнений, що православ’я не звільняє народ від рабства, а, на відміну від західного християнства, ще більше поневолює його.
У результаті Чаадаєва визнали божевільним та встановили за ним лікарський нагляд. Панову заслали до психіатричної лікарні. Журнал «Телескоп», у якому 1836 року вперше було опубліковано «богохульний» твір, було закрито, яке редактор відправлено на каторгу.
Нагляд із Чаадаєва було знято з умовою нічого більше не писати. Однак Петро Якович порушив цю заборону того ж року, написавши «Апологію божевільного», в якій причини відсталості російського народу.
Особисте життя
Незважаючи на те, що Чаадаєв був розпещений жіночою увагою, особисте життя його склалося нещасливо. Він був одружений, не залишив після себе потомства. У житті Петра Яковича було три сильні любові, але лише з боку жінок: філософ нікого не ощасливив своєю прихильністю.
Долі цих жінок – Катерини Паніної, Авдотьї Норової та Катерини Левашової – були нерозривно пов’язані з долею Чаадаєва, який нікого з них не зміг зробити щасливою.
Помер Петро Якович 14 (26) квітня 1856 року у Москві. Причиною смерті стала пневмонія. Згідно з останнім проханням, філософ був похований на Донському цвинтарі в Москві, поруч із могилою Авдотьї Норової.