Біографія Зої Космодем’янської
Зоя Анатоліївна Космодем’янська (1923–1941 рр.) — юна комсомолка, партизанка, яка здійснила героїчний подвиг під час Великої Вітчизняної війни. Стала першою жінкою, удостоєною звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Коротка біографія Зої Космодем’янської не багата на події, проте юна комсомолка увійшла до історії як символу героїзму радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни.
Дитячі роки
Зоя Космодем’янська з’явилася на світ 13 вересня 1923 року у селі Осинов Гай у Тамбовській області. Батьки дівчинки, мати Любов Тимофіївна та отець Анатолій Петрович, працювали у місцевій школі вчителями. Дід Зої служив священиком у сільській церкві, однак у 1918 році був до смерті закатований більшовиками.
Космодем’янські прожили в селі Осинов Гай аж до 1929 року, але потім були змушені податись до Сибіру, побоюючись доносу. Так сім’я опинилася в селі Шиткіне Іркутської області, а через рік переїхала до Москви.
У столиці Космодем’янські мешкали на самій її околиці, в районі Тимірязівського парку. У 1933 глава сім’ї помер після складної операції, і Любов Тимофіївна самостійно виховувала двох дітей: старшу, Зою та молодшого сина Сашка.
Школа
Зоя навчалася у 201-й московській школі. Улюбленими її предметами були історія та література, і після закінчення школи дівчина мріяв вступити до Літературного інституту. У жовтні 1938 року вона вступила до лав Ленінського комсомолу.
Зоя була однією з найкращих учениць, проте дуже важко знаходила спільну мову з ровесниками. У 1939 році між Зоєю та однокласниками стався конфлікт, який став причиною розвитку у дівчини нервового захворювання. Вона стала більш закритою, замкненою, за нею стали помічати дива в поведінці.
Говорячи коротко про біографію Зої Космодем’янської, варто згадати і про тяжку хворобу — гострий менінгіт, на який дівчина перехворіла наприкінці 1940 року. Для відновлення сил її відправили до Сокольників, до санаторію для людей із нервовими захворюваннями. Саме там вона познайомилася і потоваришувала зі своїм кумиром — письменником Аркадієм Гайдаром.
Війна
Зоя, як і багато її однолітків, не могла байдуже дивитися на вторгнення фашистських військ. 31 жовтня 1941 року Зоя Космодем’янська разом із сотнями інших комсомольців прийшла до призовного пункту. Вчорашні школярі хотіли надати посильну допомогу червоній армії у боротьбі з ворогом.
Новобранців одразу попередили, наскільки небезпечною є диверсійна робота: 95% партизан гине, часто тяжкою та болісною смертю. Проте така доля не налякала Зою. Пройшовши підготовку, вона стала членом розвідувально-диверсійної частини.
Подвиг Космодем’янської
21 листопада 1941 року Зоя Космодем’янська та інші диверсанти-розвідники отримали завдання: у найкоротші терміни спалити села, щоб уповільнити просування німців. Було сформовано дві групи по 10 осіб, проте обидві групи потрапили в засідку. Лише небагатьом бійцям, серед яких була Зоя, вдалося врятуватися.
Партизани продовжили виконання операції. Зої вдалося підпалити три будинки, в яких мешкали німці. Проте 28 листопада юна диверсантка була схоплена. Допит супроводжувався жорстокими тортурами, але Зоя не видала німцям інформацію про партизанів. Єдине, що вона сказала, назвалася ім’ям Тетяна.
Вранці 29 листопада 1941 року відбулася страта Зої Космодем’янської. Побиту комсомолку з відмороженими ногами вивели надвір, де вже була готова шибениця. На грудях у дівчини висіла табличка з написом «Піджигач будинків». Перед смертю Зоя закликала сільських жителів не здаватися і в змозі допомагати Червоній армії боротися з ворогом. Тіло Космодем’янської ще місяць висіло на загальному огляді, і лише напередодні 1942 німці дозволили його поховати.
Подвиг Зої Космодем’янської не залишився непоміченим. Відважна комсомолка посмертно удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Її ім’ям було названо багато закладів для дітей: школи, піонерські табори, бібліотеки, різні гуртки. Трагічна доля дівчини знайшла свій відбиток у радянському мистецтві: Зоя стала центральним персонажем багатьох літературних творів, полотен, кінострічок.