Біографія Жукова
Жуков Георгій Костянтинович (1896-1974) – радянський полководець, Маршал Радянського Союзу, чотири рази Герой Радянського Союзу, на рахунку якого безліч радянських та іноземних медалей та орденів. За внесок, що вплинув результат Великої Вітчизняної війни, у народі отримав прізвисько “Маршал Перемоги”. Біографія Жукова Георгія Костянтиновича була дуже яскравою та непересічною.
Дитинство і юність
19 листопада (1 грудня) 1896 року у селі Стрілківка у Калузької області у селянській сім’ї народився хлопчик, якого назвали Георгієм. Його походження дозволяло здобути лише найпростішу освіту – три класи місцевої церковно-парафіяльної школи.
У Москві хлопчик вивчився на кушніра, і до тринадцяти років міг самостійно заробляти собі на хліб. Проте Гоша мріяв продовжити освіту та записався на вечірні загальноосвітні курси.
З початком Першої світової війни 19-річний Жуков опинився серед царської армії в кавалерійському полку. Цікаво, що здобута освіта дозволяла юнакові пройти школу прапорщиків та командувати солдатами, проте він посоромився зробити це. Якби він воював як офіцер, коротка біографія маршала Жукова була б зовсім іншою, оскільки після революції на нього чекало два шляхи: розстріл чи еміграція.
У битвах Георгій виявив себе відважним воїном, встиг здійснити низку подвигів, але був серйозно поранений і частково втратив слух.
Великий полководець
Під час Громадянської війни Жуков перейшов на бік Червоної Армії, борючись із загонами Врангеля та Денікіна. Закінчивши 1920-го року Рязанські кавалерійські курси, він став командиром взводу.
У 20-х роках Георгій Костянтинович зайнявся викладацькою діяльністю у Білоруському державному університеті. У 30-х роках його призначили заступником командувача Білоруського військового округу з кавалерії, а напередодні Великої Вітчизняної війни – начальником Генерального штабу.
На новому посту Жуков, передбачаючи напад Німеччини, планував якнайшвидше привести радянську армію на повну бойову готовність. Однак йому не вдалося переконати в цьому Йосипа Сталіна, про що згодом він дуже жалкував.
У битвах на Західному фронті та під час прориву блокади Ленінграда Жуков показав себе жорстким, навіть відверто жорстоким полководцем, проте всі його заходи приносили позитивний результат. Також воєначальник займався радянськими військами в битві при Курській дузі, і блискуче провів наступальну операцію “Багратіон”.
Маршал Жуков
1943 року Георгію Костянтиновичу було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. Він став першим радянським офіцером, удостоєним цього високого звання початку війни.
Після смерті Сталіна Жукова було призначено міністром оборони. Він відіграв вирішальну роль у придушенні антикомуністичного повстання 1956 року в Угорщині, організувавши криваву операцію “Вихор”.
Микита Хрущов, злякавшись величезного впливу міністра оборони, досяг повного усунення справ небезпечного конкурента і примусово відправив їх у відставку.
Особисте життя
Першою дружиною Жукова стала молода вчителька Олександра Зуйкова, з якою він почав жити в 1920 році, хоча офіційно вони розписалися лише через 33 роки. Вона подарувала дружину двох дочок – Еру та Еллу.
У цей період у Жукова народилася ще одна дочка – Маргарита, від зв’язку з Марією Волоховою, яку він був закоханий ще в юнацькі роки.
Під час війни громадянською дружиною Жукова став фельдшер Лідія Захарова, яка пройшла з ним усі тяготи воєнних років.
Останнім коханням маршала стала Галина Семенова, заради якої він розлучився з офіційною дружиною. В 1965 він розписався з Галиною, і вчетверте став батьком у пари народилася дочка Марія.
Для дітей Жуков зміг стати старанним батьком – усім дочкам дав блискучу освіту та допомагав у міру сил.
Смерть
Перенесений після смерті дружини інсульт, потім інфаркт та кома не залишили Георгію Костянтиновичу жодних шансів. Помер великий полководець 18 червня 1974 року. Незважаючи на те, що перед смертю він просив поховати його за всіма традиціями, після смерті його тіло кремували, а порох поховали в Кремлівській стіні на Червоній площі.