Біографія Сахарова
Андрій Дмитрович Сахаров (1921-1989 рр.) – Видатний фізик, учений, академік, один із творців водневої бомби. Він був громадським діячем та правозахисником, народним депутатом СРСР. Сахаров – лауреат Нобелівської премії миру за 1975 рік.
Дитинство і юність
Андрій Дмитрович народився 1921 року в Москві, в сім’ї вченого-фізика та домогосподарки.
Дитинство майбутній академік провів у Москві. Початкову освіту здобув удома, а до школи пішов лише з 7-го класу. Після закінчення школи (1938 року) Андрій Дмитрович вступив до МДУ на фізичний факультет.
У 1941 році спробував піти в армію, але його прохання було відхилено військкоматом: він не підходив за станом здоров’я. У 1942 році він був змушений виїхати в евакуацію, до Ашгабада. У тому ж році закінчив навчання і за розподілом був направлений на військовий завод до Ульяновська.
Наукова діяльність
Як свідчить коротка біографія Сахарова Андрія Дмитровича, в 1944 році він вступив до аспірантури (його науковим керівником став його педагог з МДУ І. Є. Тамм), в 1947 захистив кандидатську дисертацію і став працювати в МЕІ, з 1948 року займалася розробкою термоядерної зброї.
В 1953 захистив докторську дисертацію і відразу став академіком (за нього клопотав сам академік І. В. Курчатов), минаючи ступінь член-кореспондента. На той момент йому було лише 32 роки.
Сахаров-правозахисник
З кінця 50-х – початок 60-х рр. Сахаров різко змінив свою позицію щодо ядерної зброї. Він ратував за його заборону. У 1961 році вчений посварився з Н. С. Хрущовим через випробування ядерної зброї на Новій Землі, взяв участь у розробці «Договіру про заборону випробування ядерної зброї в трьох середовищах», став лідером правозахисного руху в СРСР і виступив проти реабілітації І. В. Сталіна, підписавши відкритий лист Л. І. Брежнєву.
У цей час за ним уже постійно спостерігало КДБ, його «травила» преса, його будинок та дачу постійно обшукували, бо намагалися звинуватити у шпигунстві на користь США.
Наприкінці 60-х – на початку 70-х став друкуватися за кордоном, активно засуджуючи «сталінський терор», вторгнення СРСР до Чехословаччини, політичні репресії, гоніння на діячів культури, цензуру. У цей час він відверто цікавився дисидентами, їздив на судові процеси. На одному з них він познайомився з Оленою Бонер, своєю майбутньою дружиною.
У 1975 році Сахарову було присуджено Нобелівську премію миру.
Посилання у Горький
У 1980 році Сахарова відправили на посилання в місто Горький (на той час «закритий»). Там він продовжив роботу, хоча його позбавили всіх звань та нагород. Він публікувався за кордоном, що викликало засудження на Батьківщині. Під час заслання він кілька разів оголошував голодування, заступаючись за свою невістку та дружину. Саме тоді Заході велася компанія на захист Сахарова.
Повернення до Москви та політична робота
У 1986 році Сахаров разом із дружиною повернувся до Москви. Його повна реабілітація справа рук М. С. Горбачова, хоча про його повернення з посилання думав ще Ю. Андропов. У Москві він повернувся до роботи, продовжив правозахисну діяльність, а 1988 року вперше виїхав за кордон: відвідав Англію, Францію та США. Сахаров зустрічався з такими політичними лідерами, як М. Тетчер, Ф. Міттеран, Д. Буш та Р. Рейган.
1989 року його було обрано народним депутатом і брав участь у І з’їзді народних депутатів, розпочав роботу над проектом нової конституції, активно виступав. У своїх останніх виступах він прямо заявляв, що необхідно вивести радянські війська з Афганістану.
Смерть
Помер Сахаров раптово від зупинки серця 14 грудня 1989 року.
Цікаві факти
Іменем Сахарова названо різні об’єкти в 33 країнах світу: США, Нідерландах, Франції, Німеччині, Латвії, Литві, Швеції, Швейцарії та інших.
Біографії Сахарова складно дати однозначну оцінку, але він сам чудово розумів, що швидше заслуговує на засудження громадськості, ніж її похвали.