Біографія Гюго
Віктор Марі Гюго (1802–1885 рр.) – один із найвидатніших французьких романістів XIX століття, письменник, поет, прозаїк та драматург, автор легендарного твору «Собор Паризької Богоматері». Біографія Гюго досить цікава, оскільки він жив у неспокійний час європейських буржуазних революцій.
Походження та освіта
Віктор Гюго був молодшим у сім’ї генерала Жозефа Гюго та роялістки, дочки багатого судновласника, Софі Требуше. Народився він у 1802 році у Безансоні, а наступні 9 років переїжджав із батьками з місця на місце. У 1811 році сім’я повернулася до Парижа. 1813 року батьки Віктора розлучилися, і молодший син залишився жити з матір’ю.
Згідно з короткою біографією Віктора Гюго, з 1814 по 1818 хлопчик отримував освіту в престижному паризькому ліцеї Людовіка Великого. У цей час він і почав писати: створив кілька трагедій, переклав французькою мовою Вергілія, написав кілька десятків віршів, поем і навіть оду, за яку отримав медаль Паризької Академії та ще кілька престижних нагород.
Початок професійної літературної діяльності
В 1819 Віктор Гюго почав займатися видавничою працею. Він друкувався у кількох журналах, а потім почав видавати свій власний. Зміст журналу говорив про те, що юний Гюго був затятим прихильником монархії і дотримувався ультрароялістських поглядів.
У 1823 році Гюго опублікував свій перший роман, який був розкритикований. Письменник не засмутився, а навпаки став більше та ретельніше працювати над своїми творами. Він навіть потоваришував із критиками, наприклад, із Шарлем Нодьє, який, у свою чергу, вплинув на творчість письменника. До 1830 Гюго дотримувався класичної школи, але після роману «Кромвель» вирішив остаточно «піти» в романтизм. Саме Гюго заклав підвалини так званої романтичної драми.
Вершина письменницької кар’єри
Незважаючи на проблеми з критиками, Гюго був досить відомим письменником та обертався у відповідних колах. На свята в будинок запрошувалися такі відомі митці, як Ламартін, Меріме, Делакруа.
Гюго підтримував добрі стосунки з Лістом, Шатобріаном, Берліозом.
У романах 1829–1834 років Гюго виявив себе як літератором, а й політиком. Він відкрито виступив проти практики страти, що було особливо актуально для постреволюційної Франції.
З 1834 по 1843 письменник працював в основному для театрів. Його трагедії та комедії викликали великий суспільний резонанс – скандали у французькому літературному світі, але при цьому вони ставилися у найкращих паризьких театрах. Його п’єси «Ернані» та «Король бавиться» навіть на якийсь час знімалися з показів, але потім їх знову включали до репертуару, і вони мали шалений успіх.
Останніми роками
В 1841 Віктор Гюго став членом Французької Академії, а в 1845 – почав політичну кар’єру, яка була зовсім не простою, хоча саме в 1845 він отримав звання пера Франції.
У 1848 році він був обраний до Національних зборів, у яких протримався до 1851 року. Не підтримавши нову революцію і сходження на престол Наполеона III, Гюго вирушив у вигнання і повернувся до Франції лише 1870 року. У 1876 він став сенатором.
Помер письменник у 1885 році. У Франції на 10 днів оголосили жалобу. Похований Віктор Гюго у Пантеоні.
родина
У 1822 році Гюго одружився з Адель Фуше. У цьому шлюбі народилися п’ятеро дітей, з яких певну популярність здобула лише молодша дочка Адель Гюго.
Цікаві факти
Такі великі твори автора, як роман-епопея «Знедолені», роман «Останній день людини, засудженої до страти», роман «Людина, яка сміється», викликали великий суспільний резонанс. Діячі світового мистецтва та культури, такі, як Ф. Достоєвський, А. Камю, Ч. Діккенс, високо оцінювали літературний талант Гюго, а Достоєвський взагалі вважав, що його «Злочин і кара» багато в чому поступається романам Гюго.
Відомо, що на похорон письменника прийшло близько мільйона людей, щоб попрощатися з ним.