У 18 і початку 19 століть на кораблях Королівського військово-морського флоту
Великобританії значилися так звані «вдовині моряки» – загиблі члени
екіпажу, яким продовжували нараховувати платню. Ця міра була введена
як соціальна гарантія – наймаючись на службу у військово-морський замість
торгового флоту, моряки знали, що їх сім’ї не залишаться жити в бідності
в разі смерті годувальника. Кількість дозволених «мертвих душ»
варіювалося за розміром судна і могло досягати 18 осіб на кораблях
першого рангу.