Біографія Отто фон Бісмарка
Отто фон Бісмарк (1815-1898) – перший канцлер Німецької імперії. Він зумів об’єднати і згуртувати Німеччину, перетворивши її на потужну індустріальну країну. Брав участь у створенні Другого рейху та мав сильний вплив на політику держави. Розглянемо коротку біографію Отто фон Бісмарка, яка корисна для вивчення школярам у 8 класі: за цими матеріалами можна підготувати повідомлення про Бісмарка.
Дитинство і юність
Отто фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 р. в провінції Бранденбург в сім’ї дрібномаєтних дворян: Бісмарки вважалися благородними, але їх рід не славився видатними особистостями. Дитинство Отто не було щасливим через важку вдачу батька і відчуженість матері. Однак саме в батьківському домі він долучився до загального консервативного духу, який став основою його принципів та способу життя, чим він пишався вже у дорослому віці.
Середню освіту Бісмарк здобув у Берліні. Залишивши школу Пламана у віці 12 років, продовжив навчання у двох гімназіях. Він проявляв себе як середній учень, але виявляв величезний інтерес до вивчення політики минулих років та всесвітньої історії, а також англійської та французької мов.
Далі Отто фон Бісмарк вважався спочатку в Геттінгенському університеті ім. Георгія Августа, потім у Берлінському Новому столичному університеті, але жоден із них не закінчив.
Після кількох років роботи в курортному місті Ахене та військової служби в батальйоні єгерів, Бісмарк займався управлінням своїми маєтками в Померані. Це заняття дисциплінувало його і до певної міри допомогло розвинути характеристики, необхідні успішному політику.
Початок кар’єри у політиці
Шлях Отто фон Бісмарка як політичного діяча розпочався 19 травня 1847 р.: він став депутатом у Сполученому ландтазі Прусського королівства. У першому ж своєму виступі з промовою виявив себе як затятий консерватор і заслужив звання «шаленого депутата». За постійні нападки на кумира лібералів Георга фон Фінке отримав прізвисько «Преслідувач Фінке».
Після низки революцій 1848 року король був змушений прийняти вимоги лібералів про створення Конституції та об’єднання Німеччини. Отто фон Бісмарк із репутацією непримиренного консерватора не зміг пробитися до нових Прусських національних зборів і проводив час у померанському маєтку, писав до консерваторської газети та брав участь у «камарильї» — блоці політиків-консерваторів. У 1849 році зміг знову посісти місце депутата.
З 1859 по 1861 Бісмарк перебував у Санкт-Петербурзі як посол. Спілкування з російським віце-канцлером А. М. Горчаковим вплинуло на Бісмарка як на дипломата. В 1861 після смерті короля Фрідріха Вільгельма IV був переведений послом до Парижа.
Роль у об’єднанні Німеччини
У 1862 Бісмарк став прем’єр-міністром Пруссії. У сфері внутрішньої політики своїм головним завданням він бачив об’єднання та створення згуртованої імперії. Зробити це він зміг, використавши загострений конфлікт між Пруссією та Австрією, який у 1866 р. вилився у справжню війну. Війська Австрії швидко зазнали поразки, і в результаті було прийнято мирний договір на умовах Пруссії, до якої приєдналися деякі землі (Франкфурт-на-Майні, Гессен-Кассель та ін.).
З початку 1867 р. Бісмарк створював Конституцію Північнонімецької конфедерації. Вона була прийнята – і виник Північнонімецький союз, який об’єднав Пруссію та дрібні держави північної Німеччини. Це стало основою створення імперії.
18 січня 1871 року була проголошена Німецька імперія, до складу якої увійшли 25 держав. На чолі був імператор Вільгельм I. Отто фон Бісмарк, відповідно до Конституції цього ж року, отримав посаду найвищого імператорського канцлера (рейхсканцлера), фактично необмежену владу, а також титул князя та новий маєток Фрідріхсруе.
Діяльність Бісмарка на посаді канцлера
Найбільш значущий період у біографії Отто фон Бісмарка належить до його перебування на посаді канцлера. Бісмарк проводив політику, найголовнішою метою якої було згуртування і зміцнення щойно створеної імперії. Випускалися закони, які були спрямовані на створення єдиної законодавчої системи, економіки та валютного простору.
Між канцлером і парламентом часто виникали тертя, оскільки Бісмарк був налаштований консервативно і хотів зміцнити традиційну ієрархію, а парламенті переважав ліберальний настрій.
У 1872-1875 рр. Бісмарк ініціював закони, що обмежують права католицького духовенства:
заборонено єзуїтський орден у Німеччині;
духовенство позбавлене прав нагляду за школами;
обов’язковий громадянський шлюб.
Бісмарк боровся і проти соціал-демократії, випустивши «Закон про соціалістів», який заборонив соціал-демократам збиратися та поширювати літературу.
У 1881–1889 роках. намагався отримати підтримку робітничого класу: затвердив закони про страхування робітників у випадках каліцтва чи хвороби, а також щодо пенсій. Але одночасно він проводив репресивні заходи щодо учасників робітничого руху, тому закони не допомогли завоювати їхнє розташування.
Підсумки та захід кар’єри
Утворення національної держави викликало піднесення серед усіх верств населення. Економіка зміцнювалася, виникали нові заводи — Німеччина впевнено перетворювалася з аграрної країни на індустріальну.
За Отто фон Бісмарка Німецька імперія стала лідером міжнародної політики. Канцлер провів складну систему союзів, підтримуючи добрі стосунки з Російською імперією та Австро-Угорщиною, утримуючи Францію в ізоляції.
Після смерті Вільгельма I в 1888 р. на трон вступив Вільгельм II, який не хотів бути в тіні канцлера і був невисокої думки про нього. Отто фон Бісмарк пішов у відставку у 1890 році, але від політичних справ не відійшов: був обраний депутатом Рейхстагу, проводив активні кампанії в пресі, де критикував свого наступника Капріві та опосередковано самого імператора. Громадська думка була на боці Бісмарка, і з 1894 між ним та Вільгельмом II встановилося вимушене примирення.
У 1898 р. здоров’я Бісмарка різко погіршилося, і він помер у Фрідріхсруе 30 липня 1898 року.
Цікаві факти
В університетські роки Бісмарк більше приділяв уваги розвагам, ніж навчанню, брав участь у 27 дуелях, і його спосіб життя швидше відповідав типовій «золотій» молоді Німеччини.
Відому фразу «залізом і кров’ю» Отто фон Бісмарк промовив у промові 30 вересня 1862, якою намагався подолати розбіжності між урядом та парламентом. За це його називали “залізним канцлером”.
Під час перебування в Російській імперії Бісмарк добре вивчив російську мову та зміг зрозуміти суть мислення, властивого російській людині. Це зіграло свою роль у подальшому вибудовуванні відносин із Росією.
Після відставки Бісмарк отримав титул герцога Лауенбурзького та чин прусського генерал-полковника.