Біографія Лєскова
Микола Семенович Лєсков (1831–1895 рр.) – прозаїк, журналіст, драматург. Автор відомих романів, повістей та оповідань, таких як «Зачарований мандрівник», «Леді Макбет Мценського повіту», «На ножах», «Соборяни», «Лівша» та інших, творець п’єси «Розтратник».
Ранні роки
Народився 4 лютого (16 лютого) 1831 року в селі Горохове Орловської губернії в сім’ї слідчого та дочки збіднілого дворянина. У них було п’ятеро дітей, Микола – старша дитина. Дитинство письменника пройшло у місті Орлі. Після відходу батька з посади сім’я переїжджає з Орла до села Паніно. Тут і почалося вивчення та пізнання Лєсковим народу.
Освіта та кар’єра
У 1841 році у віці 10 років Лєсков вступив до Орловської гімназії. З навчанням у майбутнього письменника не складалося – за 5 років він закінчив лише 2 класи. У 1847 році Лєсков завдяки допомозі друзів батька влаштувався працювати в Орловську кримінальну палату суду канцелярським службовцям. У шістнадцятирічному віці сталися трагічні події, про які варто згадати навіть у короткій біографії Лєскова, – від холери помер батько, а все майно сім’ї згоріло під час пожежі.
У 1849 р. Лєсков за допомогою дядька-професора перевівся до Києва чиновником казенної палати, де пізніше отримав посаду столоначальника. У Києві у Лєскова з’явився інтерес до української культури та великих письменників, живопису та архітектури старого міста.
У 1857 р. Лєсков пішов зі служби і вступив на роботу у велику комерційну сільськогосподарську компанію свого дядька-англійця, у справах якої за три роки об’їздив більшу частину Росії. Після закриття фірми у 1860 році повернувся до Києва.
Творче життя
1860 вважають початком творчого шляху Лєскова-письменника, в цей час він публікує статті в різних журналах. Через півроку переїжджає до Санкт-Петербурга, де планує займатися літературною та журналістською діяльністю.
У 1862 році Лєсков став постійним співробітником газети «Північна бджола». Працюючи у ній кореспондентом, відвідав Західну Україну, Чехію, Польщу. Йому було близьке життя західних слов’янських народів, тому він заглибився у вивчення їхньої культури та побуту. У 1863 році Лєсков повернувся до Росії.
Довго вивчаючи життя російського народу, співчуючи його прикростям і потребам, Лєсков пише оповідання та повісті на цю тему: «Згасла справа» (1862 р.), «Житіє однієї баби» та «Вівцебик» (1863 р.), «Леді Макбет Мценського повіту» (1865).
У романах «Нікуди» (1864), «Обійдені» (1865), «На ножах» (1870) письменник розкрив тему неготовності Росії до революції. Максим Горький сказав: «…після злого роману «На ножах» літературна творчість Лєскова відразу стає яскравим живописом чи, швидше, іконописом, — він починає створювати для Росії іконостас її святих і праведників».
Оскільки письменник мав розбіжності з революційними демократами, його відмовлялися публікувати багато журналів. Єдиним, хто друкував його роботи, був Михайло Катков, редактор журналу “Російський вісник”.
Лєскову з ним було неймовірно складно працювати: редактор правил практично всі твори письменника, а деякі взагалі відмовлявся публікувати.
У 1870-1880 рр. він написав романи «Соборяни» (1872 р.), «Схудлий рід» (1874 р.), де розкрив національні та історичні проблеми. Роман «Схудлий рід» не був дописаний Лєсковим через розбіжності з видавцем Катковим. Також у цей час він написав кілька повістей: «Островітяни» (1866), «Зачарований мандрівник» (1873), «Зображений ангел» (1873). На щастя, «Зображеного ангела» не торкнулася редакторського виправлення Михайла Каткова.
У 1881 році Лєсков написав «Лівшу» («Сказ про тульський косий Лівша і про сталеву блоху»), в основі якого лежала перероблена старовинна легенда про майстрів збройової справи.
Повість «Заячий реміз» (1894) була останнім великим твором письменника. У ньому він критикував політичну систему Росії на той час. Повість була опублікована лише після Жовтневої революції 1917 року.
Лев Толстой говорив про Миколу Семеновича Лєскова як про «найросійськіший з наших письменників», Антон Чехов, а також Іван Тургенєв вважали його одним зі своїх головних вчителів.
Особисте життя письменника
Особисте життя у біографії Миколи Лєскова складалося не дуже вдало. Першою дружиною письменника 1853 року стала донька київського комерсанта Ольга Смирнова. У них було двоє дітей – первісток, син Дмитро, який помер у дитинстві, та дочка Віра. Дружина захворіла на психічний розлад і лікувалася в клініці в Петербурзі. Шлюб розпався.
З 1865 року Лєсков жив із вдовою Катериною Бубновою, став вітчимом її дітям. У пари народився син Андрій (1866–1953 рр.). У 1877 році подружжя розлучилося, син залишився з батьком.
Останніми роками
Останні п’ять років життя Лєскова мучили напади астми, від якої згодом і помер. Помер Микола Семенович 21 лютого (5 березня) 1895 року у Санкт-Петербурзі. Поховали письменника на Волковському цвинтарі.
Цікаві факти
У біографії Лєскова цікавих фактів із життя зібрано чимало. Наприклад, він був ідейним вегетаріанцем. Він вірив у те, що вбивати тварин не можна. І навіть одним із перших запропонував створити спеціальну книгу із рецептами для вегетаріанців.