Наприкінці 18 століття європейські лікарі переконалися в тому, що щеплення коров’ячої віспи забезпечує людині імунітет від більш важкої натуральної віспи, яка щороку забирала понад мільйон життів.
Незабаром вакцину захотіли переправити до Нового Світу, проте на той час не було холодильників. 1803 року стартувала експедиція під керівництвом іспанського доктора Франсіско Хав’єра де Бальміса.
Він використовував 22 хлопчиків-сиріт у віці від 8 до 10 років як живий ланцюжок: приблизно кожні десять днів із дозрілих на їхніх руках бульбашок забиралася лімфа і прищеплювалася наступним хлопчикам.
Таким чином, вакцина була доставлена в Мексику, країни Центральної та Південної Америки, а потім за допомогою нової партії хлопчиків до Філіппін і Китай.