Біографія Святослава Ігоровича
Святослав Ігорович (імовірно 942-972) – князь новгородський і великий князь київський. Увійшов у історію як полководець, який прославився битвами проти Візантії та Болгарського царства. Святослав Ігорович, біографія якого повна цікавих фактів і подій, був хоробрим воїном, який суттєво розширив свої володіння.
Ранні роки
Святослав був єдиним сином князя Ігоря Рюриковича та княгині Ольги. Точна дата його народження невідома. За Іпатіївським списком, майбутній правитель Київської Русі народився 942 року, проте ця інформація не знайшла підтвердження в інших історичних джерелах.
Згідно з літописною версією, восени 945 року київський князь був убитий древлянами за стягування з них непомірної данини. Так трирічний Святослав став спадкоємцем престолу, але в силу його юного віку кермо управління перейшло до його матері Ольги, що стала регентшою при малолітньому синові.
Через рік після загибелі князя Ігоря його вдова організувала військовий похід проти древлян. Маленький Святослав відкрив бій, який завершився повною поразкою древлян.
Початок правління
Свій перший самостійний похід Святослав Ігорович здійснив у 964 році, коли направив дружину до Волги, у землю в’ятичів. Однак князь не став вплутуватися в битву з в’ятичами, а направив усі свої сили на Хазарський каганат. Так у 965 році було розгромлено колись могутню державу, яка тримала під контролем транзитні торгові шляхи. В результаті Волзька Булгарія була змушена виплатити чималу данину князю Святославу і не обмежувати торговельну діяльність російських купців.
Успішним виявилося вторгнення київського князя і на Північний Кавказ, де проживали союзники розгромленої Хазарії: яси, алани, касоги. Дорогою додому Святослав Ігорович завдав удару по в’ятичах, змусивши їх визнати верховну владу Києва і регулярно виплачувати данину.
Внутрішня політика
Опинившись на княжому престолі, Святослав поставив собі головне завдання: зміцнити владу рахунок посилення військової могутності.
При вивченні короткої біографії Святослава Ігоровича варто відзначити, що внутрішня політика його практично не цікавила, і всіма державними питаннями займалася його мати, княгиня Ольга. Набагато більше князя залучали військові походи та битви з ворогами Київської Русі.
Але, незважаючи на байдужість до внутрішніх справ держави, Святослав Ігорович зробив деякі зміни. Так, він організував нову систему оподаткування. Відтепер у Давньоруській державі, у різних його частинах, були сформовані цвинтарі — спеціальні місця, де відбувалося збирання грошей із місцевих жителів.
Зовнішня політика
На рахунку князя Святослава було кілька великих воєн, серед яких найважливішими стали битви з Болгарським царством і Візантією.
Вторгнення в Болгарію відбулося 968 року і завершилося перемогою дружини Святослава Ігоровича. Взявши безліч міст, київський князь влаштувався у гирлі Дунаю, в Переяславці, куди до нього була вислана данина від переможених болгар.
Цього ж року на Київ напали печеніги, і князю довелося терміново повертатися додому. Через рік померла княгиня Ольга, і Святослав Ігорович був змушений залучити до правління держави своїх синів. Він посадив сина Ярополка на київське князювання, Олега – на древлянське, Володимира – на новгородське.
Правителі Болгарської держави вирішили укласти договір із князем Святославом, щоб разом протистояти Візантії. 970 року союзне військо напало на Візантійську державу. Незважаючи на чисельну перевагу, у генеральній битві князь Святослав Ігорович був розгромлений.
За столом переговорів візантійський імператор і київський князь прийшли до того, що Святослав Ігорович зобов’язується покинути Болгарію, але може відновити торгові відносини з Візантією. Відтепер східна частина Болгарської держави опинилася під владою Візантії, а західні землі здобули незалежність.
Особисте життя
Особисте життя київського князя складалося дуже вдало. Святослав Ігорович став батьком трьох синів: Ярополка, Олега та Володимира. Про матір двох старших синів інформація не збереглася. Наймолодший князівський син, Володимир, був сином наложниці князя Святослава.
Помер князь Святослав Ігорович у березні 972 року, став жертвою печенігів.