Біографія Петра ІІІ
Петро III був імператором Російської імперії лише шість місяців, коли, в 1762 р., його скинула з трону власна дружина, Катерина Велика. Після цього, все в тому ж 1762 р., колишнього імператора було вбито.
Ранні роки
Петро III, уроджений Карл Петер Ульріх, народився 21 лютого 1728 р. у м. Кілі, в герцогстві Шлесвіг-Хольштайн у Німеччині. Єдиний син Ганни Петрівни і Карла Фредеріка, герцога Хольштайн-Готторпа, хлопчик також був онуком двом імператорам, Петру Великому і Карлу XII Шведському. Батьки Карла померли, коли хлопчик був ще зовсім дитиною, залишивши його під опікою вихователів і знаті хольштайнського двору, які готували його до шведського трону. Карл ріс серед жорстокості своїх наставників, які суворо карали його за слабкі успіхи в навчанні: хлопчик, виявляючи інтерес до мистецтва, відставав майже з усіх академічних наук. Він любив військові паради і мріяв стати уславленим на весь світ воїном. Коли хлопчику виповнилося 14 років, його тітка Катерина, що стала імператрицею, перевозить його до Росії і, давши йому ім’я Петро Федорович, оголошує спадкоємцем трону. Петру не сподобалося жити у Росії, і він часто скаржився, що російський народ не прийме його ніколи.
Обачливий шлюб
21 серпня 1745 р. Петро одружується на Софії Фредеріці Августі, принцесі Анхальт-Зербста в Саксонії, яка приймає ім’я Катерина. Але шлюб, влаштований тіткою Петра у політичних цілях, від початку стає катастрофою. Катерина виявилася дівчиною разючого розуму, тоді як Петро був лише дитиною в чоловічому тілі. У них народилося двоє дітей: син, майбутній імператор Павло І, і дочка, яка не дожила до 2-х років. Пізніше Катерина заявить, що Павло не є сином Петра і що вони з чоловіком ніколи не вступали в подружні зв’язки. За 16 років спільного життя, і Катерина, і Павло мали численних коханців та коханок.
Вважається, що імператриця Єлизавета відгородила Петра від державних справ, ймовірно, підозрюючи про убогість його розумових здібностей. Життя у Росії він ненавидів. Він залишався вірним своїй батьківщині та Пруссії. Йому був найменшого справи до російського народу, а православна церква викликала огиду. Проте після смерті Єлизавети, 25 грудня 1961 р., на престол Російської імперії піднімається Петро. Більшість того, що нам відомо про Петра III, взята з мемуарів його дружини, яка описувала чоловіка як ідіота і п’яницю, схильного до жорстоких жартів, з єдиною любов’ю в житті – до гри в солдата.
Спірна політика
Опинившись на престолі, Петро III докорінно змінює зовнішню політику своєї тітки, виводячи Росію із Семирічної війни і укладаючи союз із її ворогом, Пруссією. Він оголошує війну Данії та відвойовує землі рідного Хольштайну. Подібні дії були розцінені як зрада пам’яті полеглих за Батьківщину, і стали причиною відчуження, що виникло між імператором і військовою і могутньою палацевою кліками. Але, хоча традиційна історія розглядає подібні дії як зраду інтересам країни, нещодавні наукові дослідження висунули припущення, що це було лише частиною прагматичного плану розширення впливу Росії на захід.
Петро III проводить цілу низку внутрішніх реформ, які, з погляду дня сьогоднішнього, можна назвати демократичними: він оголошує свободу віросповідання, розпускає таємну поліцію та призначає покарання за вбивство кріпаків поміщиками. Саме він відкриває в Росії перший державний банк і заохочує купецтво, збільшуючи експорт зерна та накладаючи ембарго на імпорт товарів, які можна замінити на вітчизняні.
Безліч суперечок виникає навколо його зречення престолу. Традиційно прийнято вважати, що своїми реформами він викликає невдоволення православної церкви та доброї половини знаті, і що, оскільки його політика, як і особистість, бачилися чужими та непередбачуваними, представники церковної та дворянської клік вирушають за допомогою до Катерини і входять з нею у змову проти імператора. Але недавні дослідження історії виставляють Катерину як натхненницю змови, яка мріяла позбутися чоловіка, побоюючись, що він може з нею розлучитися. 28 червня 1762 р. Петра III заарештовують і силою змушують зректися престолу. Його перевозять у містечко Ропша поблизу Санкт-Петербурга, де 17 липня цього ж року його імовірно вбивають, хоча факт вбивства ніколи не був доведений і є свідчення того, що колишній імператор міг покінчити життя самогубством.