Біографія Надії Дурової
Дурова Надія Андріївна (1783–1866) — офіцер Російської імператорської армії, кавалерист-дівиця, учасниця Вітчизняної війни 1812 року. Увійшла в історію як одна з перших російських жінок, які вирішили присвятити себе військовій справі. Надія Дурова, біографія якої буде особливо корисна для дітей при вивченні історії в 5 класі, була також відомою письменницею.
Ранні роки
Надія Андріївна народилася 17 (28) вересня 1783 року в сім’ї гусарського ротмістра Андрія Васильовича Дурова та Надії Іванівни Олександрович, юної дочки багатого полтавського поміщика.
Надія (мати), що вийшла заміж проти батьківської волі, пристрасно мріяла народити коханому чоловікові сина. Народження доньки настільки сильно розчарувало запальну жінку, що одного разу вона викинула дочку, що плакала, з карети. Дитині вдалося врятувати, і Дуров був змушений віддати маленьку Надю на виховання Астахову.
Коли 1789 року Дуров подав у відставку і сім’я влаштувалась у місті Сарапулі Вятської губернії, 6-річна Надя знову почала бачитися з матір’ю. Та намагалася привчити дочку до рукоділля, господарювання, але в неї нічого не вийшло.
Кращим подарунком для Надді став черкеський скакун Алкід, і з того часу вона весь свій вільний час проводила в сідлі.
Кавалеріст-дівиця
При вивченні короткої біографії Надії Дурової варто відзначити 1806 рік. Саме тоді відчайдушна дівчина розпрощалася зі звичним життям і під виглядом дворянина Олександра Васильовича Соколова вступила на службу до кавалерійського Конопольського уланського полку. Головним критерієм вибору став той факт, що улани не носили бороди, і Дурова з легкістю перетворилася на юнака.
Саме про таке життя мріяла Надія. У боях при Гуттштадті, Гейльсберзі, Фрідланді вона виявила хоробрість і навіть здійснила подвиг — врятувала пораненого офіцера, за що була нагороджена Георгіївським хрестом і званням унтер-офіцера.
Секрет Дуровий було розкрито 1807 року у Тільзіті під час підписання Тільзитського світу між Наполеоном і Олександром I. Надія написала листа батькові з проханням вибачити її за зухвалий вчинок. Отримавши це повідомлення, Дуров-старший задіяв усі свої зв’язки і швидко знайшов дочку.
Чутка про кавалерист-дівчину дійшла імператора Олександра I, і той, вражений відвагою Надії та її бажанням служити Батьківщині, дозволив їй залишитися в армії і перевів у елітний Маріупольський гусарський полк під ім’ям Олександр Андрійович Александров.
Військова кар’єра Дурової стрімко розвивалася. Під час Великої Вітчизняної війни вона командувала напівескадроном, і у її підпорядкуванні перебувало 60 вершників. Полуэскадрон Дуровий брав участь у кінній атаці у Бородіні, де Надія зазнала поранення в ногу.
Після лікування Дурова служила у Кутузова. Той знав, що його ординарцем була жінка, але не робив їй жодних поблажок.
У 1816 році, після 10-річної служби в армії, Надія Андріївна вийшла у відставку в чині штабс-ротмістра та з належною пенсією. Ходила вона завжди в чоловічому костюмі, незмінно користувалася прізвищем Олександров і сердилась, коли до неї зверталися як до жінки.
Літературна діяльність
Великою подією у житті Дурової стало знайомство з Олександром Пушкіним. В 1836 Надія Андріївна опублікувала свої мемуари, які глибоко вразили відомого письменника. Він підтримав літературний дебют кавалерист-дівчинки і всіляко спонукав її до письменницької кар’єри.
Натхнена такою підтримкою, Дурова стала писати повісті та романи, публікуючи їх у «Сучаснику» та «Вітчизняних записках». У 1840 році вийшло зібрання творів у чотирьох томах.
Головною темою всіх творів Дурової було подолання дискримінації за ознакою статі. Письменниця прагнула переконати читачів, що між суспільним статусом чоловіка та жінки не має бути жодної різниці.
Особисте життя
У віці 18 років Надія Дурова з волі батьків одружилася з судовим засідателем Василем Степановичем Черновом, народивши через рік сина Івана. Проте сильна пристрасть до козачого осавула змусила молоду жінку покинути сім’ю та влаштуватися на службу в армію.
Дурова ніколи не мала ніжних почуттів до сина і не прагнула спілкуватися з ним. Залишок життя вона провела на самоті, в оточенні численних кішок та собак, яких підбирала на вулиці.
Померла Надія Андріївна Дурова 21 березня (2 квітня) 1866 року у віці 82 роки. Похована вона була з усіма військовими почестями.