Лжедмитрій 3 (XVI століття – липень 1612) – третій за рахунком самозванець і авантюрист, який у роки Смути видавав себе за російського царя Дмитра Івановича. У короткій біографії Лжедмитрія 3 багато таємниць і цікавих фактів, він увійшов в історію як «псковський злодій», однак так і не зміг отримати масове визнання російського населення.
Загадка походження
Походження Лжедмитрія 3 є загадкою для істориків. У грамотах керівників Другого ополчення містяться дані, згідно з якими самозванцем, який узяв собі ім’я царя Дмитра, був козак Сидорка, якого назвали не інакше як злодій Сидорка.
Однак, насправді, лжецарем виявився московський диякон Матвій «із церкви за Яузою» про це свідчать дані Московської влади та шведів. Юний диякон Матюша, який не побажав іти стопами батька, зв’язався з козаками і біг разом з ними з Москви в Новгородські землі. Не виключено, що у цей період життя молодий авантюрист взяв собі нове козацьке ім’я – Сидорка.
У Псковському літописі зазначено, що Лжедмитрій 3 з’явився разом із загоном новгородських козаків. Історики припускають, що саме козаки стали ініціаторами масштабної інтриги, на яку зважився Матвій.
Несподівана поява
У 1611 року на новгородському ринку сталося перше «явище» Лжедмитрія 3 народу. Він оголосив себе «чудово врятованим царевичем Дмитром», однак був упізнаний місцевими жителями і з ганьбою вигнаний з міста.
Після невдачі з новгородцями Лжедмитрій 3 вирушив до Івангорода, де у березні 1611 року знову оголосив себе царевичем. Він розповідав городянам, що дивом уникнув смерті у Калузі. Набравшись сміливості, самозванець вступив у важливі для нього переговори зі шведським комендантом Нарви Філіпом Шедінгом. Для прояснення ситуації шведський король направив до Лжедмитрія 3 посла, який добре знав Лжедмитрія 1 з переговорів у Москві. Але той одразу ж розпізнав у ньому самозванця, після чого король відразу наказав припинити будь-які контакти з самозванцем.
Зміцнення позицій
Зібравши невеликий загін із козаків та стрільців, Лжедмитрій 3 вирушив з Івангорода до Пскова. 8 липня 1611 року військо лжецаря розташувалося на околицях Пскова, яке правитель почав вести переговори з місцевими жителями про визнання його царем. Дмитро Пожарський та Кузьма Мінін закликали псковичів не вірити самозванцям, але ті були готові присягнути новому государю. Тим часом самозванець зі своїм військом вже встиг здійснити безліч пограбувань околиць Пскова. Дізнавшись про те, що до міста наближається великий загін шведів і новгородців, Лжедмитрий 3 в страху біг до Гдова.
Всю осінь 1611 між шведами і Лжедмитрієм 3 йшли активні військові дії. Самозванець впевнено тримав оборону, і шведській стороні не залишалося нічого іншого як спробувати підкупити Лжедмитрія 3: йому було запропоновано стати намісником на Псковській землі на зречення від домагань на російський престол на користь шведського принца. На той час Лжедмитрій 3 настільки «загрався» у законного царя, що відмовився від привабливої пропозиції.
Новий «цар»
Статут від нескінченних грабіжницьких набігів із боку шведів і поляків, псковичі закликали себе Лжедмитрия 3. В’їхавши до Пскова, 4 грудня 1611 року проголосив себе царем. Відтепер військо Лжедмитрія 3 перестало грабувати Псков, і почало руйнувати землі Дерпта та шведської Лівонії.
2 березня 1612 Лжедмитрію присягнули московські козаки, після чого присягу склали жителі міст Алатир та Арзамас. Правління Лжедмитрія 3 було дуже коротким. Відчувши смак влади, він почав вести розпусний спосіб життя. Найголовнішою помилкою лжецаря стало оподаткування посадського люду важкими поборами, що негативно позначилося на популярності новоявленого царя. Псковичі готові були його скинути, і 18 травня 1612 Лжедмитрій 3 поспішив втекти з міста. Однак йому не вдалося уникнути переслідування, і через два дні він у ланцюгах був доставлений до Пскова.
1 липня 1612 року лжецаря повезли до Москви, але дорогою на обоз напав загін поляків. Далі відомості про долю Лжедмитрія 3 різняться: за одними відомостями псковичі вбили свого бранця і бігли, за іншими даними, самозванця доставили до Москви і стратили.