Джек Джонсон (1878-1946) – американський боксер, народився у місті Галвестон штату Техасу. При народженні він отримав ім’я Джона Артура Джонсона.
Джек був сином двох колишніх рабів. Спортивну кар’єру Джонсон почав ще в юності з королівських боїв – це були нелюдські поєдинки між чорними, які влаштовувалися задля розваги їхніх керівників. У 1908 році він переміг Томмі Бернса і став першим афроамериканцем, який отримав звання чемпіона у важкій вазі.
Потім сталося кілька перемог над білими боксерами, що подають великі надії. До того ж спортсмен одружився з жінкою іншої раси. Після всіх цих подій Джонсон був засуджений в 1913 за вигадані, неіснуючі обставини.
Він утік до Європи. Чемпіоном у вигнанні Джонсон залишався до 1915 року, коли він програв своє звання у Кубі. Тоді боксер був нокаутований у 26-му раунді Джессом Уіллардом. Після повернення до США в 1920 році Джонсон рік прослужив у в’язниці.