Біографія Григорія Отреп’єва
Григорій Отреп’єв (близько 1581 – 1606 рр.) – монах, дяк Чудова монастиря, один із найзагадковіших персонажів Смутного часу. В історії Росії відома як людина, яка, імовірно, була Лжедмитрієм I – самозванцем, який видавав себе за загиблого сина Івана Грозного. У короткій біографії Отреп’єва Григорія чимало таємниць і білих плям, які досі не розгадані істориками.
Дитинство і юність
Григорій Отреп’єв (мирське ім’я – Юрій Богданович) народився приблизно у 1581 році у волості Борок Галицької області, у родині Нелідових. Один із представників цього роду свого часу отримав від царя Івана III невтішне прізвисько Отреп’єв, яке надалі закріпилося за Григорієм.
Батько Юрія помер у п’яній бійці і вихованням дітей займалася вдова. Хлопчик виявився настільки старанним і здатним у навчанні, що було вирішено відправити його до Москви, де надалі він вступив на службу Михайлу Микитовичу Романову. І тут Юрій показав себе з найкращої сторони, і у віці чотирнадцяти років був пострижений у ченці під ім’ям Григорій, а через п’ять років посвячений у диякони.
Проте скромне, розмірене чернече життя в провінції зовсім не приваблювало юнака, який часто переходив з одного монастиря до іншого. У результаті він повернувся до столиці, де вступив до Чудова монастир. Тут у його обов’язки входило переписування книг і присутність як переписувач у «Державній Думі».
Підготовка до обману
Саме в Чудовому монастирі Григорій почав ґрунтовно готуватися до головної ролі, якій присвятив свідомі роки життя. Він почав розпитувати ченців про подробиці вбивства царевича, запам’ятовував усі тонкощі придворного етикету.
Збереглися відомості, що у цей час Григорій почав хвалитися перед ченцями тим, що рано чи пізно займе царський престол. Коли ж ця необачна похвальба досягла вух царя Бориса, він наказав заслати недбайливого ченця до віддаленого монастиря. Однак за недбалістю це доручення не було вчасно виконане, і попереджений про заслання Григорій встиг втекти до Річ Посполитої. Діставшись місця в лютому 1602 року, він згодом оголосив себе «чудово врятованим царевичем».
Правління
Гришка Отреп’єв, який відтепер став іменуватися не інакше як Лжедмитрій I, зійшов на російський престол 1 (11) червня 1605 року і займав його аж до своєї смерті 17 (27) травня 1606 року. Він одразу став правити з великим розмахом, не боячись запроваджувати реформи: заснував нові чини, як у Польщі, ввів у Думу представників вищого духовенства, удвічі збільшив платню служивою, скасував спадкове холопство, сприяв тому, щоб співвітчизники могли здобути сучасну освіту в Західній Європі.
У 1606 р. Лжедмитрій I пов’язав себе узами шлюбу з дочкою польського воєводи Мариною Мнішек. Після цієї події його популярність у народі стала падати. До Москви приїхали шляхтичі, які хвалилися, наче посадили на російський престол свого царя. Вони намагалися всіляко насаджувати свої закони та традиції, поводилися вкрай зухвало.
Повалення брехуна
Народним невдоволенням вміло скористався Василь Шуйський, який зібрав бояр і закликав їх повалити самозванця. Поліпшивши слушний момент, змовники проникли в Кремль, щоб схопити Отреп’єва. Напередодні він якраз відпустив більшу частину охорони, і не міг чинити опір.
Лжедмитрій I спробував втекти від переслідування, але марно. Він спробував знайти притулок у стрільців, але ті видали його боярам. Як тільки Отреп’єв потрапив до рук своїх переслідувачів, його страчували пострілом у голову. Ця подія сталася 17 травня 1606 року. Після повідомлення російському народу у тому, що цар виявився самозванцем, його тіло спалили, зарядили прахом гармату і вистрілили у бік Польщі.